Сьогодні я зрозумів. Зрозумів чому мене не люблять жінки. Це все через мій голос. Коли я мовчу мене хоч до рани прикладай. Але варто мені сказати хоч слово, і з об'єкту еротичних бажань я перетворювався для них на такого собі смішного чоловічка. Інколи мені здається що варто прикидатися німим. Німим в цьому просто і весело, не треба доводити що ти не такий як всі і всі жінки завжди поруч з тобою.
Її звали Іра. Я носив її на руках і торкався її чобітків. І справа навіть не в тому, що на руках в той вечір її носили майже всі. Просто чобітки були справді кльові. Я заздрю жінкам тільки в тому, що від їхніх чобітків можна отримувати естетичне задоволення прямо в вітринах магазинів. Її хлоп дивився на мене і посміхався, він не вірив. Ми з ним обіймалися і пили, клялися в вічній любові до алкоголю і ходили до вітру. Одним словом справжня чоловіча дружба, хулі.
Але все таки я забагато говорив. Я взагалі помітив, коли моє минуле мене наздоганяє, я починаю багато говорити.  В основному зайвого, якось так вийшло, що все що я знаю це річ зайва. А коли нічого сказати, кажеш все що в середині, не дивлячись на доцільність. 
Та все це не важливо. Просто світ має значення тільки тоді коли твої губи гарячі.