Політично-особисте

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE













MicrosoftInternetExplorer4





























































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:"Times New Roman","serif";
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";}

Дивно але усе у цьому світі це відображення чогось іншого. Річ, поняття, думка це насправді не вони самі, а тільки їх проекція з інших таких же штук. Читаючи статтю якогось миршавого журналістика до такого ж хиленького СБУ-шника я просто дивуюсь. Чимсь це нагадує слона і моську, причому слонів там нема, а є тіко моськи.
Але не будемо писати статті про статті.
Вражає інше. Віра\не віра отаким от журналістикам, сбу-шничкам і мамєнім політиканчикам, все це проекція, проекція на нас і на наші вчинки. Розкажу одну історію. Є в мене на роботі один дірєхтор, "дама лєт 30", фактично вона друга людина в компанії. Довелось мені пересіктися з нею у питанні одного проекту, а точніше їй не сподобалося програмне забезпечення яке я написав. Вона довго кричала, тупотіла ніжками і махала своїми кулачками пускаючи піну з рота, на тему: "ти нічєго нє панімаєшь в маркєтінгє, ти нічєго нє панімаєшь в прадажах па тіліфону, а парішь мне свойу галімую праграмму".  Одним словом, вона викинула з сценарію все що я пропонував, ввела купу дибільних змін і все переробила під свою пиздувату логіку. Але суть не в тому що в кінці кінців я виявився правим,а те що вона не визнала своїх помилок. Вона не вибачилась не переді мною, не перед моїм начальством ні перед кимсь ще. Вона досі вважає що вона найрозумніша в цілому світі. Так і наша псевдо-еліта, вони ніколи не вибачаються, вони завжди праві і вони завжди будуть такими от "дирехторами", а в нас з вами лишається два варіанти. Відстоювати свої програми, написані безсонними ночами, виплекані, вимріяні і сколисані ніжним серцем програміста і в результати отримати конфлікт з таких директором-самодуром (я так зробив, глянемо що з цього вийде), або як більшість робить в повсякденному житті просто сказати собі "Бля він дебіл", пожалітися на гірку долю колезі\дружині\друзям і продовжувати як ні в чому не було працювати.
Стєнаніями скаліченого бабуїна можна назвати плач про перемогу в тернополі нацистів, про фотки в музеї севастополя і про іншу хуйню яку нам парять. Це все тільки плакання в жилетку одне одному, і нікому воно не потрібно, ні тому хто плаче ні тому хто втішає
Що  краще я не знаю, що робити не скажу... Але чорт мене забирай, усе у цьому світі це відображення чогось іншого

P.S. Муза, що надихнула на цей опус знаходиться тут:
http://ua.korrespondent.net/opinions/776346