Цікава рекляма гуми.

stumbleupon.com продовжує веселити. З нещодавно там знайденого. Увага 18+

Південний Буг. Червоні ворота

Вчора повернувся зі сплаву. Два чудових дні на свіжому повітрі, на прекрасній річці Південний Буг, на неймовірних Мигійських порогах. Сонце, пороги, тепла вода і ніяких проблем.
Найскладніший і найцікавіший поріг називається Інтеграл, або Червоні ворота.

Нажаль не було змоги фотографувати себе, тому я фотографував як сплавлялися інші. А було їх багато, щохвилини хтось проходив поріг, йшли і на катамаранах і на рафтах і на каяках.

В перший день було трохи хмарно, тому фото вийшли не дуже гарні. Зате вся краса Побужжя відкрилася на другий день:

І наостанок, щоб ви повірили, що я справді був на річці, а не просто скачав ці фотки з нету, я і каменюка :)

Podcast#2 - Radiohead

Нарешті дійшли руки викласти другий подкаст для нашого неіснуючого радіо.
Цього разу передача про Radiohead
Передачу готував і записував мій друг і колега
Зведення (за що йому велика дяка)

Для тих хто забув, перша передача була про Джефа Баклі, послухати її можна тут: http://velimyr.livejournal.com/30521.html

Я підписую капітуляцію

Останні кілька років мене не залишає відчуття що я ходжу по мінному полю. Один необережний крок, одна лише помилка і туга шрапнель рве твоє тіло на шмаття. Я втомився. Втомився бути сапером, тепер я буду льотчиком. Буду літати і сміятися, буду дивитися на сонце і сліпнути, в штопорі летіти до землі і розбиватися.
Люфтваффе, блядь.

P.S. Дуже останній сподобався пост svitozarko " Життя у своїй сукупності починає нагадувати різдвяне Дахау - наче і свято, а радості від того ніякої". Сашко, відучора абсолютно з тобою погоджуюся!

Живий вогонь

В суботу, я мав щастя бути присутнім на чудовому козацькому фестивалі звичаєвої культури "Живий вогонь". Проводився він під Вінницею, в Сабарові. Трохи вагався чи варто їхати, бо не знав ні програму ні наповнення фестивалю, але врешті не пожалкував.

Фестиваль почався залпом з козацьких гармат. Кілька хвилин козаки лаштували гармати і засипали в них порох.

Коли гармата вистрілила всіх хто був навколо підкинуло, розмитість фотки яскраве тому підтвердження. Хвилин 15 по тому я майже нічого не чув, а дехто взагалі після першого пострілу попадав на землю.

Маленька гарматка пальнула найгучніше.

На фестивалі було кілька дивних і незвичайних речей. Наприклад така от химерна хатина шамана. В ній же був і сам шаман, який грав на барабані і хлопчина з лірою. Доречі про ліру, бачив на фесті Сашка Лірника, він трохи осторонь від сцени зібрав гурт людей і як завжди розказував їм казки.

Була ще кумедна машина з кулеметом, функціонального призначення цього витвору мистецтва я так і не зрозумів.

На фестивалі було багато цікавих виступів. Був кльовий колектив з Космача, які запропонували разом з ними співати пісню про Довбуша. Слова я знав, тому підспівував прямо з натовпу, мене ще й здається знімала камера якогось телеканалу. А ще козаки там жбурляли  пудові гирі. Доречі дідусь в зелених шароварах в нижньому ряду якийсь відомий силач і рекордсмен книги рекордів Гінеса.

Хлопці зі Спасу показували свої вміння. Шкода тільки що не виступали дорослі, вони стояли осторонь і спостерігали. Але і хлопчаки впоралися непогано.

Але найбільше здивували дівчатка, що теж не відставали. Вони добряче "літали" і товкли хлопців.


А ще просто кілька портретів


І наостанок, я з шаблюкою, недалеко від палатки з смачною медовухою.

Stoned

Дивився вчора фільм про Ролінг Стоунс. Сподобалися слова Браєна Джонса:

 - Ти просто ніколи не був щасливий.
 - Ні, я був щасливий, несь там на півдорозі... просто щастя виявилося неймовірно нудним.

Div i Mod

Дуже хотів поділити себе без остачі. Але не вийшло. Тепер маю тільки "MOD(Я)" Але то нічого.
Завжди так. Щось втрачаєш. Щось знаходиш. Щось реєструєш. А від чогось забуваєш пароль. Чи від тебе забувають пароль. Чи просто ніхто не бажає копирсатися в твоїх settings-ах. Але там же все так просто... Просто опція "Вимкнути хворобливе відчуття справедливості" недоступна.

Сербська література ти існуєш?

У когось є в електронному варіанті якась сучасна сербська проза? А то після "4 стіни і місто" Карановича, захотілося ще чогось сербського почитати.
 

Звонко Каранович - Психоделічне хутро

Торгуючи з Богом
я став його вуличним ділером
завжди в тій самій шкірянці
в тих самих запилених туфлях

я виріс у мороці
і дивився як блимає світло
навколо обранців
готовий був вибухнути в своєму закутку
і врятувати свою а може й твою душу
і душі всіх душ
але це вже зробив один задовго до мене
йому дали шанс а тоді розіп`яли
мені ж лишилися тільки
чотири стіни і місто
і це єдине що маю

вигнаний поміж люди
продаю
любов сліпим перехожим
симфонії з пекла
дебелих дітей
завжди голодних
проходжу
завжди тою самою вулицею
завжди в тих самих заяложених джинсах
завжди зі спеченими губами

ти мене знаєш
та ніколи не кажеш - привіт
твої груди
торкнуться мене мимохідь
твій запах
нагадає мені про марність
на твоїй футболці написано
поети
завжди заграють із вічністю

телефон дзвонить у Бога
йому ніколи взяти слухавку
пакує й розсилає страждання вірним
гуманітарну поміч святим
він справді дбає про свій
сумний цирк

я хотів сказати тобі
часом мені так самотньо
стою
дивлюсь людям просто у вічі
вони дзеркала печалі
тужливі скрипки
із сірих околиць міста

телефон дзвонить
але він зайнятий
і дозволяє подіям траплятися
так як вони трапляються
а я ношу своє
волохате серце в дерев`яній коробочці
завжди на тій самій вулиці
завжди в тому самому парку
завжди в тій самій шкірянці
з піднятим коміром

хтивість усюди
земля від такої ноші стомилася
на моїй футболці написано
лиш страждання
належить людям

завжди в тому самому парку
продаю шматок за шматочком
свого життя
завжди тим самим людям
твої груди торкнуться мене мимохідь
твій запах нагадає мені про марність
темний вир пристрасті залишається після
беззубих елегій

я сказати тобі хотів
що я звик до самотності
вона не болить
лишень жевріє
а як з`явиться пломінь пристрасті
це буде кінець
ватра - диявол
сатана з безліччю жадібних лизнів
який
особисто приходить по душу
і з нею щезає

торгуючи з Богом
зостаюсь його вуличним ділером
вигнаний поміж люди
чекаю
самотніх & зневірених
це єдина моя робота
в мене немає годинника
ні ключів
я поставив машину
стареньке авто заіржавіле
за першим сусіднім будинком
чекаю
завжди на тому самому місці
завжди в тих самих запилених туфлях
завжди із піднятим коміром
ти мене знаєш
але ніколи не кажеш - привіт

я виріс у мороці
і заздрив художникам
які із земних типів
робили істот небесних
заздрив
волоцюгам & шаленцям
вони ніколи не загравали з людьми
комунізмом & нерухомістю
ніколи не аплодували переможцям

мій парк моє місце роботи
стою й озираюся
завжди насторожений
мушу норму виконувати
мої дні
розсипані
як конфеті викинуте з хмарочоса
знаєш
все доведене до крайньої міри
коли жага стає хтивістю
а самогубство
голодом за життям

і знову подорожую крізь себе
увійшов у світ кривих ліній
мої дзеркала пейзажами стали
моя голова як і раніше єдиний мій дім

шістнадцять годин роздумів
чому всі найбільші філософи
прагнули бути поетами
у моїй кімнаті неприбраній
погнута металева тарілка
повна недокурків
і порожні пляшки від пива
чекають своїх смітників

майбутнє є світлим & нестерпним
поки повзу під стінами самоти
линуть дзвони
інколи хочу щоб хтось цілував
мої спечені губи
інколи бачу
як тіні покидають предмети

вимагатиму
скорочення робочого часу
підвищення добових
масажу ніг
мені потрібна увага
плюшевий театр із пір`ям
і високими каблуками
це
саме те що я сказати хотів

страждання не вишукане
і так важко коли ти відвернеш голову
і пройдеш повз мене
твої груди
торкнуться мене мимохідь
на твоїй футболці написане щось таке
що мене справді тривожить

ти знаєш про що я


LSD

я вийшов із квартири, в ліфті побачив дівчину в червонім пальті, як вона тремтіла в кутку, біля будинку на мене чекало червоне таксі з червоними сидіннями, надто багато червоного кольору, подумав я, сів у машину і запитав, чи можна курити, водій кивнув головою, він був поголений, вбраний у червоний джемпер і червоні штани, з радістю говорив про вогонь, який проковтнув церкву, мені здалося, що це сам диявол, я подумав, що щось справді не так, через відкриті дверцята він втягнув до машини хвоста і згорнув його під сидінням, тоді ми тихенько поїхали, значить, так виглядає диявол, подумав я, виглядає, як звичайна людина, він стискав кермо пазурами, їдучи червоною плюшевою доріжкою, якою вистелені всі вулиці, я поліцейський, сказав він, я давно за тобою стежу і знаю, хто ти такий, я курив і дивився на дірки на своїх долонях, щось тут справді не так, ця поїздка надто довго триває, я мушу негайно вийти, мушу допомогти дівчині з ліфта, мушу порятувати ще сотню душ, мушу продати ще сотню хрестів, натовп чекає мене на площі, зараз запалять сіно й дубове гілля, спізнюся, не матиму де голову прихилити.



Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE













MicrosoftInternetExplorer4





























































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-bidi-font-family:"Times New Roman";
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;}

Сьогодні вперше за три дні зміг висловити словами все що відчуваю. Це як лежати біля ґрунтової дороги на обочині в спекотний день. Повз тебе пролітають машини і дмухають сухий пил тобі в очі. Він набивається в рот,в вуха, в ніс.... він повзе за комір, залазить в труси і черевики. Псевдо-друзі псевдо-ввічливо заглядають тобі в твої псевдо-очі. Вони картинно тримаються за ручки, картинно качають своїми голівками і картинно зітхають. Вони знають що вони не справжні, що їх слова не справжні так само як їхні руки і голови. Але зупинятися біля цього клунку з кістками і м'ясом вони не хочуть.

З моїх очей витікають сльози, а з горла кров, або навпаки, з очей тече кров, а з горла сльози… вони змішуються з  дорожнім пилом і обплітають мене брунатним коконом-непорозуміння.

Я щасливий як ніколи. Божевілля стало необхідністю.

Здається я почав писати в Твіттер. Навіщо не знаю, але "якщо що то осьо": http://twitter.com/Velimyr

Так хочеться написати щось хороше, але на душі лише якась хуйня. Все таке мутне, розбливається перед очима і фокусується десь позаду за лівим плечем, на відстані витягнутої руки.... дивиться в мене великими очима, прямо в потилицю... від цього погляду нудить, а під серцем живе слизький клубок...
Ніц нема....