Жити заповідям таваріща Лєніна

пише




Депутат Луганского горсовета от КПУ Наталия Максимец пишет в своем блоге:

А вообще, завтра, пока некоторые больные на голову голодоморцы будут свичкы у викнах палыты та голодуваты на знак пошаны до померлых, мы собираемся нашей старой, дружной компанией и устраиваем пиршество – шашлык из свинины замочен мальчиковой половиной, они же занимаются напитками, девчоночья половина кудесничает на счет всяких оливье и пироженок с мороженками; будем вкусно есть, шутить и даже танцевать.

ЗЫ. Я сначала не хотела – мне ж пить нельзя ; думала: не хочу смотреть на пьяные мордашки друзей, чувствовать себя белой вороной в хмельной компании. Но друзья, во-первых, пообещали мне соки-воды-чаи в неограниченном количестве, а во-вторых, сказали: Ната, трудно первые две-три рюмки, а потом ты будешь веселиться, наблюдая за нашими чудачествами. В общем, убедили :)

По поводу "мне ж пить нельзя" можно почитать запись в блоге Натальи Максимец "Еще мы спиздили елку" :

И как в третьем кабаке незнакомый мужчина меня узнал, сказал “да я ж вас по телевизору видел, вы ж максимец” и…. (Вот эта бутылочка шампанского была лишней.)
Еще мы спиздили елку. Это было уже у бордюра или парапета, или как эти высокие благоустройские заборы называются, на которых даже сидеть можно. У четвертого кабака. Не то, чтобы спиздили, мы там сидели на высоком бюрдюре в ожидании такси, а она нам в спины кололась. И главное – маленькая такая, а колется как большая. Ксюшка ее, как морковку из грядки, тынць. Ну, и она с нами в такси ехала, таксист даже не заметил. Но когда мы подружку домой завезли, друг Василий спросил “”куда елку ставить?, Ксюшка сказала “на подоконник”. И поместилась таки, вопреки варняканью кота Фили, который принципиально терпеть не может елки и интернет. (Мы его к рассвету уговорили.)

Знаєте чим відрізняється хороше місто від не дуже? В хорошому місті є хороший бар, де краще ніж вдома, де гарні офіціантки, а за столами сидять твої друзі. Хороше місто - це велетенський пивний паб. З безкоштовною випивкою, і де десь, за великоповерховими столиками розкидані твої друзі. Симпатичні люди ходять вулицями між столами, названими іменами відомих людей, письменників і політиків, тримаючи в руках підноси з щастям у стаканах. Бо справжнє щастя, воно вимірюється тільки стаканами, бокалами і кружками, а ще кількостями перегонок і бочками в якому те щастя витримується. Хороше місто - це там де ти можеш пити. Бо їсти можна де завгодно, а напиватися тільки вдома.
Шкода що такого міста для мене не існує. Шкода що офіціантки вчора були товсті і не гарні, шкода що в закладі який називався "Цезар" на стінах намальовані сцени з життя грецьких богів, шкода що мені знов нагадали про мою провінційність і зробили це найгіршим з можливих способів - переповненими закладами в центрі де нема де впасти, снігом і відсутністю хорошого пива. 
Я повертався додому один, засніженими вулицями вільними від машин і людей. В моїй кишені мирно спав телефон і не було нікого хто б хотів зі мною поговорити цієї зимової ночі. Руки трусилися чи то від холоду чи то від усвідомлення якогось sacra scriptura.
 - Все ок, - сказав я собі.

Є в мене друг, назвемо його для простоти....ну наприклад "Де". У Де був старший на кілька років брат, назвемо його "Се". Се був неякісною людиною. Але про все по черзі.
Я познайомився з Се, коли був зовсім пістоном, було мені тоді років 16 чи 17. Вітер в голові був всеохоплюючий, я вірив в друзів, в правду, в справедливість. Вважав, що світ чесний з хорошими людьми і жорстокий з поганими. Інфантильним я був в 17 років.
В Се було довге волосся і електрогітара. А в ті часи я думав, що людина з електрогітарою і довгим волоссям в принципі не може бути неякісною. В моєму місці була така традиція - всі патлаті хлопи були друзями і братами, навіть не знаючи їх особисто ти мав з ними вітатися, зустрічаючи на вулиці. (Ох як же потім цій традиції дивувалися "неформали" з мого універу, коли перші пів року я вітався з ними усіма) Але мова не про те. Се виявився неякісним. При першій зустрічі він розказував мені що в нього є три дівчини, в Києві, в Козятині і в Вінниці. Він сказав:
"Це кльово чувак, ти приїздиш в місто де часто буваєш, а в тебе там дівчина, можна з нею потусуватися,  а головне ніяких проблем"
Я тоді подумав що ніфіга це не прикольно, це тупо і нечесно.
З часом я дізнався про Се більше. В нього майже не було друзів, всі його однолітки його зневажали, а казки про трьох дівчат в трьох містах це все повна брехня. Се спілкувався з молодшими за себе, тому, що тут він міг виглядати впевненіше. Я старався його ігнорувати, але інколи ми пересікалися я ж бо дружив з його братом Де.
На своїй гітарі Се грати не вмів. Якось я його таки вмовив зіграти щось. Він взяв гітару і медіатор і брудно і незрозуміло щось спиляв на струнах. Потім з радісним обличчям подивився на мене і спитав: "Ну, що впізнав що це?". Я чесно відповів: "Ні". Се на мене образився: "Нічого ти не шариш в рок-музиці, це Насин-елс-метерс".
Тоді я зрозумів що Се неякісний, за 7 років знайомства я не раз знаходив цьому підтвердження.

Сьогодні вночі я не спав, три години дивився в стелю і думав. І зрозумів: я-Се. Стало прикро за себе, прикро що з хорошого хлопчика відмінника який казав що завжди житиме в своєму маленькому місті виріс Се. Як таке могло статися?

Хуйова казка - це коли принцеса і зла чаклунка є однією особою :(

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

Маючи вільний вечір вирішив заглянути на Майдан, цікаво ж як мітингують підприємці.
На самому Майдані - піздєц, униніє, розброд і шатаніє. Якась тітонька російською пищить в мікрофон відверту хєрню, бажає всім удачі і хорошого вечора. Йде. Потім виходить шахтар, він постраждав від вибуху на шахті імені Засядька. Цей персонаж уже цікавіший, він з Донєцка, розповідає що "на тут на Майданє, пєрвий раз" і що при "прєдидущєм прізідєнтє, Віктарє Сіргєївічє Ющінка, прастітє Андрєївічє" він мав пенсію 3 тисячі гривень, а тепер тільки півтори. Дійсно, хуйня в людини трапилася, буває таке, але до чого тут податковий кодекс я не зрозумів. Далі викрик шахтаря: "Геть Януковича-Азарова" (Українською доречі!!!) і на сцені вмикають Наше радіо. А хулі, треба ж щоб пацани чуток розслабилися.
На Інститутській десяток мітингашів заблокував машину, в машині жінка, але вона не боїться, а що їй те бидло зробить, тільки в дудку подихає.
Біля Секретаріату цікавіше, є навіть один червоно-чорний прапор, грають козацькі марші і виступаючі розмовляють українською. Але толку мало, підприємці це вам не маргінали, не французькі студенти чи бодай грецькі анархісти. Але і ментів на порядок більше ніж на Хрещатику, треба ж охороняти тіло номер один. Жоден мусор довго вдивлявся в моє обличчя. Впізнав? Взагалі менти спокійні, та і чого їм переживати, бидло не бунтує, бидло плачеться. На кожному перехресті два міліціонерика, зовсім зелені хлопи, певно з Академії мвс, зі зброї в них тільки кийки. Один "патруль" не пасе ні колег на іншому перехресті, ні вулиці, а лише переговорюються про щось, в іншій ситуації сенсу з них ніякого б не було- переріжуть як овець.
А що толку, крові сьогодні не буде.

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

Вчора вночі якась хороша людина (а скоріше цілком конкретна особа) задала мені багато цікавих питань на формспрінгу.
Скажу чесно, багато думав коли відповідав. Відкрив для себе багато цікавого. Дякую за питання.

De tripode dictum

Є такі люди які de rebus omnibus et quibusdam aliis. Думають що вони розумніші за всіх інших. Думають що вони знають sacra scriptura , божественну істину, що вони зрозуміли сутність буття. Тому вони засуджують ferae naturae інших. Такі люди забувають що ми membra sumus corporis magni, хоча кожен зі своїми особливостями. Тому не треба damnant quod non intelligunt, бо tempora mutantur et nos mutamur in illis.
Не треба in aere piscari, in man venari, це все рівно не принесе бажаного результату.
Але vade in расе, vade in расе....


Цей пост не намагання щось довести, це просто бажання показати людям що складне не завжди правильне. Не варто приймати радикальних рішень повір.

No kiss, just wiskey

ххх: Alcohol really helps...........
yyy: You still got to try kissing
з смс

Деякі ілюстрації до вчорашнього посту.
За фото і вечір дякую jaromantuka і Джорджу Баллентайну









А ще вчора ми підглядали за дівчатками з школи мистецтв. Виникло стійке бажання познайомитися з художницею, цікаво про що вони розмовляють вночі ці художниці? Які вони коли випивають пляшку вина? Як вони говорять, як дихають? Як ворушаться їхні губи коли вони розмовляють з собою?





Заблукали, навіть кілька разів підряд.

Про Туманну

Туман сьогодні просто надзвичайний. Сьогодні він пахне холодною нетопленою банею. Хоча який ідіот придумав що туман це він!? Туманна - жінка. Сьогодні вона по особливому ніжна, легенько торкається мого обличчя і обережно цілує в верхню губу, так, що поцілунок ледве чутно. Вона ніби каже: "Привіт коханий, пам'ятаєш мене?"
З Туманною в нас довгі стосунки, і дуже інтимні. Вона грайливо мені підморгує, бере за руку і веде вглиб вулиць. Я нічого не бачу крім неї, і світла яке насправді в ній, крім будівель і машин які теж в ній, весь світ вміщається в ній одній. Вона сьогодні дозволить загубитися поміж її білих стегон, поміж її темного волосся, в сплетінні її пальців. Вона найсексуальніша жінка в світі, бо вміє проникати в тебе, через рот чи ніс, через шкіру в саме серце. Сьогодні я буду вдихати Туманну, бо так само як Кафка замінник сексу, так і Туманна замінник любові, або вона і є любов.

 

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

Про Австралію

Я вважаю Австралія дуже хороша країна. Майже найкраща. Там всі розуміють українську і привітно посміхаються. Там не дуже холодно і не дуже спекотно. В Австралії всі добрі, всіх чоловіків звати Метью або Девід, адже як ще тебе можуть звати коли ти живеш поруч з кенгуру.
В Австралії живе мила дівчинка Аліна. Хоча зараз вона вже напевно дуже доросла і дуже гарна. Ну не може ж жінка бути негарною, якщо вона живе в Австралії. Там всі гарні, особливо дівчата, особливо якщо вони з України. Напевно вона так само добре володіє українською, краще ніж ми тут. Напевно вона українською відповідає своїм Девідам і Метью, коли вони запрошують її в кіно. Адже в Австралії навіть кіно краще ніж у всьому іншому світі. Напевно вона навчається в університеті чи коледжі, чи як в них там називаються учбові заклади? Вона напевно відмінниця. Точно відмінниця, бо в Австралії ж інакше не можна.
Одним словом все в Аліни добре, і як же інакше, вона ж бо живе в Австралії.

Ви звісно нічого не зрозуміли, але це і не важливо. Думати про когось, хто з іншого боку Землі, це все рівно що слати мейли силою думки.

Сьогодні я зрозумів. Зрозумів чому мене не люблять жінки. Це все через мій голос. Коли я мовчу мене хоч до рани прикладай. Але варто мені сказати хоч слово, і з об'єкту еротичних бажань я перетворювався для них на такого собі смішного чоловічка. Інколи мені здається що варто прикидатися німим. Німим в цьому просто і весело, не треба доводити що ти не такий як всі і всі жінки завжди поруч з тобою.
Її звали Іра. Я носив її на руках і торкався її чобітків. І справа навіть не в тому, що на руках в той вечір її носили майже всі. Просто чобітки були справді кльові. Я заздрю жінкам тільки в тому, що від їхніх чобітків можна отримувати естетичне задоволення прямо в вітринах магазинів. Її хлоп дивився на мене і посміхався, він не вірив. Ми з ним обіймалися і пили, клялися в вічній любові до алкоголю і ходили до вітру. Одним словом справжня чоловіча дружба, хулі.
Але все таки я забагато говорив. Я взагалі помітив, коли моє минуле мене наздоганяє, я починаю багато говорити.  В основному зайвого, якось так вийшло, що все що я знаю це річ зайва. А коли нічого сказати, кажеш все що в середині, не дивлячись на доцільність. 
Та все це не важливо. Просто світ має значення тільки тоді коли твої губи гарячі.

Є такі жінки, яких цікавлять атомні електростанції.

Жінки бувають різні. Більшість з них неправильні. Хороші, милі, злі, паскудні, добрі, ніжні,ніякі але неправильні, принаймні так легше пояснювати їх вчинки. Хоча коли кажеш "більшість жінок" це означає тільки те, що  боїшся називати конкретні імена. Але коли твій мозок покритий рубцями від небажаних сексуальних контактів, ти можеш собі дозволити боятися. Просто так легше про це говорити. Так от жінки бувають різні. Але всі вони хороші, просто в них бувають погані дні. Ні не так.... Всі дні хороші, просто в днів інколи бувають погані жінки. Це треба пережити. Як нежить.
Не претендую на все-загальність чи оригінальність, але жінки бувають дискретні або перманентні. Перманентна жінка - це найкраще що може статися в твоєму житті. Але інколи ти так її любиш, що хочеш задушити, власне це єдиний спосіб її позбутися.
Жінки шкідливі для здоров'я, в шкалі шкідливості вони десь між кокаїном і рок-н-ролом. Всі ці життєві мудрості я носив в своїй голові кілька тижнів, але усвідомив сьогодні, коли їхав ескалатором вверх і сідав в електричку на північній платформі номер один.
На північній платформі номер один я зустрів Руслана. До жінок він не має ніякого відношення і слава богу. З Русланом можна випити і поїздити п'яним в таксі. А це найголовніше. Ми їхали в електричці, а вона всю дорогу сиділа і дивилася у вікно. А ми з Русланом розмовляли про жінок, про весілля, про конструкцію автомату "Абакан", про Бельгію, про армію, про військові звання, знову про жінок, про Придністров'я,  про артилерійські капоніри, про цільнометалеві снаряди, про все на світі. Ми зацікавили всіх, хлопа з плеєром, хлопа без плеєра, алкоголіка середніх років, що сидів навпроти, його дружину, що сиділа поруч, парочку що, чавкаючи смокталася в мене над вухом, одним словом всіх. Крім неї, вона так само продовжувала дивитися у вікно не звертаючи на нас уваги. Вона підняла голову і почала слухати тільки тоді, коли ми почали говорити про типи реакторів на атомних електростанціях України, про їх недоліки, мегавати, і кілотонни. Не впевнений, але думаю вона навіть трохи збудилася коли Руслан показував як гальмуються процеси в реакторі за допомогою графітових стержнів. Але ані дівчина, ані її гіпотетичне збудження тут ні до чого.
Ви не уявляєте як то приємно, мати змогу писати про дискретних на проміжку Київ-Козятин жінок в жж і не боятися себе самого.

Сьогодні кілька разів натискав кніпочку "Додати новий запис", а потім або писав гігантські тексти, або дивився в мигаючий курсор... Але нічого не публікував. Бо я здається не знаю що я хочу сказати. Нарешті. Тому...
Нате вам осьо послухайте, а потім самі скажете, про що я хотів написати.