Про те, як мій тато знайшов скарб!

Колись давно, в далекі і страшні 90-ті,  коли на вулицях стріляли з автоматів, коли закривалися підприємства і заводи, коли ми їли дешевий турецький шоколад і носили китайські кеди, коли в небі літали дракони, а в лісах можна було зустріти ельфів, коли жити було небезпечно зате дуже весело - в ті часи були діти які абсолютно не хотіли вчитися. Саме для таких дітей в нашому місті були створені "Реальні класи", туди потрапляли найгірші двієчники і ледарі, ті кого вигнали з нормальних шкіл. Реальними ці класи називалися тому, що всі учні вчителі і батьки реально розуміли, що навряд чи з цих діток щось вийде. Але як на зло, в ті далекі часи мій тато був педагогом-ідеалістом, тому коли йому запропонували працювати з такими дітлахами він погодився.  Всяке бувало з татом і його учнями але мушу сказати, що деякі з них таки стали нормальними людьми. Одним з механізмів "хуманізації" (англ. "humanization") учнів реальних класів була трудова діяльність, вони всі паралельно з навчанням опановували робітничі професії і зрідка їх запрошували допомогти в тій чи іншій справі. Отут і починається найцікавіша частина нашої історії, з погонями перестрілками, боями на шпагах і скарбами!


Одного разу, моєму татові і його учням доручили важливу справу, розібрати дах одного старого будинку в центральній частині міста, тому що там планувалося будівництво. Як виявилося потім в дореволюційні часи в цьому будинку жив якийсь старий жид, потім жид помер і будинок довгий час то переходив з рук в руки, то стояв пусткою. І от учні, розібравши дах, почали ламати комин будинку, вибиваючи цеглу, вони кидали її вниз, але після чергового удару молотком хтось застережливо крикнув, всі зупинилися,а мій тато підійшов подивитися що сталося. з комину він дістав велетенську коробку а коли її відкрили всі ахнули. Коробка повністю було набита старими паперовими грошима дореволюційних часів, звісно частина грошей почорніла і обвуглилася від диму, але багато з них були в дуже хорошому стані. Учні по чесному поділили між собою цей скарб, кілька банкнот вони віддали і моєму татові. Там були гроші різних номіналів, друковані в останні десятиліття російської імперії.
Були рублі:




А були і п`ятірки:





А ось кредитний білет на 25 рублів:




Безперечно найбільша і найкраще захищені банкнота це білет на сто рублів, або як їх називали в народі "єкатєрінки" через те що на купюрі була зображена імператриця-збоченка Катерина Друга. Не знаю на скільки це правда, але кажуть, що в ті часи, на банкноту в сто рублів можна було купити десять корів, а це вже було маленьким статком в руках умілого господаря ;)




На цій банкноті чітко видно водяні знаки, значить це не фальшивка:

Але безперечно окрасою колекції є наступна банкнота, віддрукована 1918 або 1919 року в Одесі. Це 50 карбованців Української Народної Республіки.



Через зображений на банкноті малюнок селянина з лопатою, в народі ці гроші називали "лопатки". Цікаво що серія, що вказана на моїй купюрі (АО 207) була одна з останніх справжніх. Весною 1919 року в Одесу увійшли війська генерала Денікіна, але випуск українських грошей одеською друкарнею продовжився. Тому всі гроші серії вище за АО 210. уряд УНР оголосив фальшивками.
Ще однією цікавинкою виявився підпис Директора Державної Скарбниці: Лебідь-Юрчик. Дуже цікаве прізвище)))
Відверто кажучи вбачаю якийсь вищий сенс в тому що мені до рук, таким цікавим чином потрапили перші українські гроші.