Nightwish

Інколи дитячі враження лишаються з тобою протягом всього життя. Достатньо відчути певний запах, почути певний звук і ти повертаєшся в дитинство, згадуєш події які відбувалися коли ти ще пішки під стіл ходив. Пізніше запам’ятовувати запахово-звукові події стає все важче, як я не намагався я не зміг пригадати що відчув коли вперше почув Nightwish. Проте, я на довго запам’ятаю як я їх вперше побачив вживу на сцені. Це була суміш казки, цирку, дитячості і серйозності, музиканти були саме такими якими я їх собі уявляв – поєднання північного холоду і неймовірності від того що мої очі бачать їх без розділення монітором.
Сказати що Nightwish в цей вечір були круті це не сказати нічого. Проте вразили вони мене грою, не своїм виглядом, не шоу програмою з вогнем і піротехнікою. Вразило інше – те що на сцені вони виглядали саме як команда, як гурт, а не як окремі музиканти. Я ніколи не бачив раніше такого єднання кількох людей в один музичний організм, було одразу ж видно що це люди не чужі одне одному, що вони друзі, справжні і щирі. Маленький Емпу, бігаючи по сцені зупиняється біля гігантського Марко, показує йому ріжки, а потім ніби вибачаючись кладе йому на плече голову. Тоумас який у своєму знаменитому капелюсі нагадував мені чеширського кота, з любов‘ю (я не побоюся цього слова) оглядає своїх колег на сцені, а Марко підморгує барабанщику і посміхається. Вони не просто роблять свою роботу, не просто грають, вони розказують свої спільну історію. Розказують зі сцени що їм снилося, як вони сиділи в затишному фінському пабі (чомусь мені здається що всі фінські паби затишні і там подають неймовірно смачні страви в назвах яких багато подовжених літер як в іменах музикантів), вони розповідають ким хотіли бути в дитинстві, як вперше зустрілися, звідки в них любов до музики. Саме тому вони так щиро звучать, так відверто і так правдоподібно.
Трохи з загальної картинки вибивалася Аннет, своїми товстенькими руками, дивним макіяжем і не дуже гарним вокалом, але її можна пробачити, важко старатися буди «як Тар‘я». Інколи вона просто губилася на сцені і губилася в звучанні, я часто забував що в Nightwish є ще й вокалістка.
Було зіграно багато гарних пісень, але найцікавіше що всі вони складалися в певну картинку, це не були просто треки певним чином підібрані для концерту, це був цілий фільм із зачином, і епілогом. За це і велетенська подяка прекрасним Nightwish!