Карма. Це точно карма. Ну а якщо подумати, то хіба могло бути інакше? Очевидно, що я йшов до цього моменту майже все своє свідоме життя, та і не свідоме теж. Враховуючи, що тато і мама у мене викладачі, хіба могло вирости з мене якесь створіння, яке б не хотіло викладати і собі? Називайте це як хочете: дитячою травмою чи рукою долі, але рано чи пізно я мав це зробити.
Сьогодні я читав свою першу лекцію. І нехай студентів було небагато, а формат проведення лекцій не передбачає можливості мені малювати діаграмки на дошці (ох, знали б ви, як я люблю малювати діаграми) але це було саме воно - це був акт викладання.
Весь такий суворий, але справедливий я, розказував про відношення, реляційну алгебру і запити до баз даних студентам, а вони слухали, повторювали за мною мої дії і (сподіваюся) запам'ятовували. Я викладав! Я ділився сакральними знаннями з іншими людьми! Ви не уявляєте навіть собі як багато це для мене значить. Можливість робити щось дійсно корисне, можливість допомогти майбутнім розробникам чогось навчитися, можливість відчути самому, що твої знання, які ти бережно збирав і складав в голові, дійсно приносять користь, ось що реально має значення.
Це ж тепер на сімейних вечерях, коли мама, тато і сестра (яка теж викладач) будуть говорити про навчання дітей, я теж зможу вставити свої п'ять копійок і до того ж цілком аргументовано. І нарешті я зможу казати "от студенти вже не ті пішли геть, от в наш час..." :) Хоча всі мої студенти здається дуже мотивовані і горять бажанням вчитися. Сподіваюся цей запал в них не пропаде і надалі.
Коротше кажучи, i'm so excited!
