В землі правічних лісів. Подорож до Древлян.

Якщо ти маєш сміливість дивитися фото і уявляти, якщо вмієш читати між рядками і перевтілюватися, якщо ти не боїшся помінятися зі мною душею на час доки ти читатимеш цей пост, тільки тоді можеш відчинити ці двері в Заповідний ліс

 

 

(двері в бункер Герніха Гімлера "Хегевальд" біля села Гуйва)

Відчувати що ти потрапив на Полісся, починаєш одразу як проїдеш Бердичів. Знайомі місця закінчуються і під колесами твого возу стелиться дорога на північ, в землі Древлян. Я не знав що мене там чекає, і хоча склав требу Богам, та все ж неспокій відчували навіть коні.
Землі тут вельми гарні і багаті, а природа дуже гарна. Дорога була не близька, тому за Житомиром ми зупинилися перепочити біля кар'єру. Вода в кар'єрі має червонуватий відтінок від того що протікає вона через торфяники, яких на Поліссі вельми багато.

 

Ще кілька годин в дорозі і перед нами виросли вежі і вали Іскоростеня. Вої в гостроверхих шоломах і зі сулицями, суворо запитали хто ми такі і куди йдемо, але зачувши що прибули ми на поклон до княза Мала, впустили нас в місто.

 

Проїхавши широкими вулицями столиці Древлянської землі, ми опинилися в центральному парку, який був дуже гарний і доглянутий, як для районного центру виглядав він дуже гарно.
Через місто протікає річка Уж

Приємно здивували екологічні щити в парку, цікаво і креативно, захотілося повторити щось таке в своєму місті. Не розумію тих хто недооцінює красу і цікавість Коростеня, думаю таким людям варто переглянути свою позицію

 

Нам пощастило побачити ще одну дивину в Древлянській землі, незвичний весільний обряд (ну весільний ж ніби). Жіночок у віці, одягнутих в білі накидки та у вінках з квітів, поклали ґамузом в тачку і возили містом. Мені цікаво було б дізнатися що символізує цей звичай?

 

В парку Коростеня є купальні княгині Ольги. За леґендою, Ольга спалила Іскоростень, пімстившись за вбивство древлянами свого чоловіка, княза Інґвара (Ігоря). Але на старості років, Ольгу змучили докори сумління, адже розправа над жадібним Інґваром була цілком логічною, а от пімста занадто жорстокою. Тому княгиня наказала побудувати в Коростені собі палати і відновити місто. А на річці Уж, Ольга збудувала купальні, які зараз названі її іменем, тепер біля сих купалень стоїть пам'ятник княгині.

 

Князь Мал стояв на горі, оглядаючи своє місто, його плащ тріпотів на вітрові, а руку князь тримав на руків'ї меча. Князь хмурив брови, вглядаючись в горизонт і гадаючи якусь свою думу. Відволікати ми його не стали, а тільки вклонилися і вернули до Олевська.

 

До Олевська дісталися швидко.  Оглянули місто що розташоване на річці Уборть, подивилися на Свято-Миколаївську церкву що була збудована в 1596 році. Місто хоча і має цікаву історію, але за розмірами досить маленьке. Цікавим є той факт що в серпні-листопаді 1941 на території Олевського району Тарасом Бульбою-Боровцем була створена Олевська республіка, що підпорядковувалася Уряду УНР в екзилі. І німаки і п'янчужки москалі кусали собі лікті а майже три місяці ніц не могли вчинити проти Республіки.
В Олевську ми потрапили на фестиваль "Зорі над Убортю", де поїли вареників і послухали промови чиновників російською і з папірчика. А мій тато примудрився дати інтерв'ю житомирському телебаченню.

Остання наша зупинка - Кам'яне село, що біля Олевська. Леґенда каже, що дуже давно цими місцями йшов Дажбог, і притомившись зайшов він в село і попросив в селян води, хліба і відпочинку. Та селяни відмовили світлому Богу, не знаючи хто він є насправді. Розгнівався тоді Дажбог і сказав: "Якщо так, най же ви і будинки ваші станете такими як серця ваші!" І тоді все село враз перетворилося на камінь.

 

Оця гілляка за допомогою якої я дряпаюся на камінь називається "ліфт", як виявилося спускатися цим ліфтом набагато важче ніж підніматися.

 

Передати всі відчуття від побаченого неможливо ані словами, ані на фото, кому ці камені можуть здатися вам звичайними, хоч насправді все зовсім не так.

 

Ночували ми в дуже гарному місці, річечка вилася між кам'яними берегами витікаючи в спокійне плесо. Озерце це було зусібіч оточене високими соснами, а над водою білів повний місяць. Навколо ані душі...
Одяг я весь залишив на березі, зайшовши в холодну нічну воду. Збоку я певно видавався б потопельником чи якимсь водяним що випірнув в місячну ніч подивитися на зорі. Дуже захотілося стиснути чиюсь руку, та її не було... Місяць світив в мої мертві очі, а ніч розірвав моторошний крик.