підсумки року?

Немає більшого щастя, аніж повертатися до своєї родини.

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

Якось так сталося...

Якось так сталося що я приїхав в Київ без ноута. Власне, зробив це навмисно аби мати змогу вмістити в свою торбину всі новорічні подарунки.
Якось так сталося що вчора в маркеті я купив пляшку віскі. Мальчік-консультант намагався впарити мені "Scottish Leader", невже я схожий на людину яка буде це пити? Добре хоч підійшов він невпевнено і відвалив одразу після мого нервового змаху рукою.
Якось так сталося, хоча це було цілком прогнозовано, що вчора я напився на самоті. Я розмовляв з пляшкою і слухав Боба Ділана, його "Blood On The Tracks"
Якось так сталося що я не втримався і почав писати. За відсутності ноута, писав я олівцем (!) на білосніжному аркуші паперу (!) що саме по собі вже є дивиною. Вийшло хріново, занадто чесно і занадто плаксиво, власне як і "все моє" останнім часом. Текст був наповнений ідіотськими викриками, подяками собі, зізнаннями. Зрідка він переривався великими ковтками з пляшки, в тексті це дуже помітно. Але головне, в принципі, не це. Найголовніше, що незважаючи на всі недоліки тексту, я знову почав писати, принаймні почав відчувати потребу "виливатися на папір".
Тіпа ура, чи як?

Self-sufficiency theory

Концепція самодостатності у моєму випадку виглядає трохи незакінченою і такою яка сама собі протирічить. Але це характерно для усіх моїх теорій. Просто коли йдеш рипким снігом, дихаєш морозним повітрям. чого не робив вже тиждень, тоді... Ні не тоді. Все не так насправді. Ввечері, точніше вночі, коли втомленими очима дивишся в монітор і слухаєш як з колонок надривається Курт, от якщо в цей момент поглянути в маленьке дзеркальце яке хтось забув на твоєму столі і не побачити там нічого, тоді настане тотальне щастя. І хоча це теж не те. Просто якщо в робочий день, коли всі паряться в офісах, ти дивишся у вікно на вулицю і бачиш дітей які йдуть зі школи. якщо ти бачиш як тато з мамою одягають маленького хлопчика в лікарні, як він біжить до тата, широко розставивши руки. І тоді ти розумієш що ти самодостатній, що в твоїй голові є картинка маленького, власне твого щастя, що воно живе в тобі. Розумієш що твій власний світ є саме таким яким ти його уявляв в дитинстві. І ти став саме таким яким хотів стати. І те що все навколо просто лайно собаче ти знав, знав давно, так давно що майже встиг забути. Неможливо жити інакше, тільки "пий-гуляй-закидайся" (в цьому місці я хитро підморгую правим оком), тому-що мрії збуваються, і рок-н-ролл вічний. Все просто, у світі немає нічого складного. Життя не варте нічого якщо воно не наповнене розумом і музикою. 

Чудова святкова пісня! Слухати всім!

Originally posted by at [КАМТУГЕЗА] - Записали Новогоднюю песенку ! С наступающим!

 [КАМТУГЕЗА] Отдает дань радийной  новогодней моде!


КУЗИН - запел на украинском:) А украинский текст писали Белорусы (спасибо Олечке Калабан).
Сведение: Гена Пугачев.
Гитары: Кузин и Могилевский.

Вбивця драконів, сам стає драконом

Інколи, в пошуках добра, істини і справедливості, забуваєш що чого це добро складається. Не помічаєш як сам перетворюєшся в те, проти чого боровся.

Насправді життя - це намагання розібратися в одній єдиній жінці, не більше і не менше.

Мій щоденник читача

Колись давно зайняв я собі місце на blogspot.com, як виявилося не дарма.
Маленький літературний бложик, до можна прочитати про те що я читаю, написати мені про те що я читаю, і і висловити своє "фе" у відповідь на моє "фе", висловлене про те що я читаю. Ну одним словом ви зрозуміли. Велкам: http://velimyr.blogspot.com/

Друзі такі друзі. Вчора телефонує товариш, каже:
- "Що ти там захворів?" 
- "Ага захворів"
- "А бачиш який я хороший, дзвоню питаю як у тебе справи"
- "Та, чувак, ти найкращий"
Дехто навіть не приховує своєї радості з того, адже моя хвороба дасть цій людині впевненість, що я не з'явлюся в непідходящий час у непідходящому місці, і не побачу того чого мені бачити не треба. Всі натяки були зайвими, можна розслабитися і заспокоїтися :)

Колись в дитинстві я вів так званий "щоденник читача" де писав коли і що я прочитав і свої враження від прочитаного. Нещодавно вирішив повернутися до такої практики, так як деякі книги я перечитую і хотілося б порівняти своє сприйняття тексту тоді і зараз.
Може варто завести для того окремий блог? Чи нє? Що скажете?

Політичне

Як на мене теперішні міжетнічні конфлікти в москві, яскраво покажуть чи зберегла росія і її влада тотальний прес, амбіції і можливості часів ссср. Не підтримую оптимістів, які заявляють що ці події - початок кінця росії, не буде ніякого відділення кавказьких регіонів, ще поки не на разі... А от різанина можлива, все тут залежить виключно від радикально налаштованих росіян, чи не злякаються вони масової "поножовщини". 

А російська влада за старою звичкою котить бочку в сторону українців, вони бач такі-сякі, радіють з наших бід. На місці УНСОвців я б зараз відновив експедиційний корпус "Арго" і направив би його на допомогу російським націоналістам. І хлопцям би допомогли і про себе б заявили, довели що не загнулись остаточно (* ах мрії, мрії....). Треба починати дружити націоналізмами, зараз це корисно і вчасно.

P.S. Хочу відслідковувати сьогоднішні події в москві і режимі он-лайн, поділіться хтось посиланням де буде цікава і оновлювана інфа.

Це було минулої осені

Це було минулої осені, осені яку я так люблю. Я їхав додому, дивлячись в холодне скло потягу, на сіро-жовті осінні пейзажі, на холодну воду озер, на пожухле листя лісів, на криві вулички міст, які я проїздив. В відімкнувся від всього що відбувалося в потязі і слухав музику яка линула з плеєра, ніби повз вуха, прямо в мозок. Звуки плавили скло вагону, перетікали через мене і виливалися на опале листя, збурюючи його і змушуючи танцювати останній танець. Здавалося, що це вже не шматочок пластику і металу передає музику від автора до мене, а самі ці дерева почувши колись мелодію, тепер наспівують її, наспівують востаннє, готуючись зимувати. Співають спокійно і тихо:

«…нічого я більш не хочу…. нічого мені не треба…тільки в рідні дивитись очі… побачить безмежне небо…»

І в той момент я точно впевнився, що ця музика для дерев, а не для людей. Ці звуки, обрамлені в сплетіння слів, розділені на пісні і записані на шматку кольорового пластику – це річ більш вічна ніж я сам. Цю мелодію будуть і далі наспівувати осінні дуби, в ритм пісень «Обіймів Дощу» буде шелестіти трава, їх співатиме вода озер і річок, б‘ючись в береги. Музика цього гурту це суміш польових просторів і лісових запахів, це хрускіт гілля в осінньому лісі, це холод річкової води і гарячої людської крові.

Минув рік, навіть трохи більше. Мені випала можливість побувати на сольному концерті гурту «Обійми Дощу». Не скористатися нею було б просто нерозумно. І от я стою посеред залу, тримаю за руку свою осінь, і оглядаюся навколо. Не має знайомих облич, всі трохи схвильовані і шоковані місцем де вони опинилися. Для мене це трохи незвично, коли в залі ти знаєш тільки одну людину, якось занадто я звик бути знайомий з усіма музикантами і їх шанувальниками.

Але все різко обривається коли чиїсь пальці торкаються струни - починається звук. Спочатку він як тихий порух повітря, що тече зі сцени до тебе, змішуючись з димом і словами, потім це потужний буревій, що вириває тебе з реальності і несе, несе, несе… В якийсь момент я просто вимкнувся, між мною і сценою створився коридор стінки якого були зроблені з музики і я пішов цим коридором в тьмяне світло. Пішов і опинився десь посеред лісу, побачив самого себе, старих друзів, свої ж думки і  ще багато всього. Я подорожував в просторі і часі, блукав в своїй підсвідомості і єдиними моїми поводирями в цій подорожі були пісні «Обіймів дощу» і запах волосся Світланки. Я подорожував осенями різних років, коли я був щасливий і нещасний, коли було чиї долоні зігрівати своїм подихом і коли я навіть не здогадувався що це можливо. Якщо мене записати скільки тривав концерт я навіть не зможу відповісти, для мене він розтягнувся на роки, повільні, тягучі роки які неспішно течуть перед очима. Можливо, такі рефлексії виникали тільки в моїй голові, але вже залишаючи залу я побачив дівчину що стояла і дивилася на порожню сцену затуливши половину обличчя долонями, в її очах читалося минуле, а може і майбутнє, яке вона теж згадала. Я побачив високого хлопця, який ніжно обіймав свою дівчину, по їхніх очах видно, що вони теж щойно повернулися з далекої подорожі.

І це було прекрасним завершенням осені, бо цього року вона закінчилася не останнім календарним днем, а останньою нотою «Обіймів дощу», зіграною на концерті.

Це було цієї осені, або минулої, а може і позаминулої… ні, це точно було моєї першої осені. Я чув ці звуки раніше, коли лежав малий в колисці, дивився у вікно і бачив як вітер зриває листя і кружляє ним в повітрі. Вже тоді ці мелодії існували…

Про Дністрового

Сьогодні почав читати "Письмо з околиці" Дністрового, прочитав всього кілька десятків сторінок, але вже зрозумів що це книга про яку думатиму і говоритиму багато. В книзі є Дністровий-персонаж-своїх-же-творів наповнений всілякими умняками про внутрішню свободу, є Дністровий -буддист в історії про Ду-Фу і Дністровий-філософ-поет, є стільки всього, що стає страшно. Що ж буде далі?
Цитати будуть завтра.

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

Вихідні проведені наодинці з собою прекрасна можливість написати, сказати, подумати словами те що важко формулювати.

Про російський сінематограф

Майн діар френдз. Будь ласка, зараз встаньте з-за своїх моніторів, підійдіть до календаря  і обведіть сьогоднішній день червоним олівцем. Сьогодні я буду хвалити російський сінематограф.
Дивився вчора російський фільм "Ярослав", про молоді роки князя Ярослава Мудрого. І постійно чекав коли помираючи, русичі почнуть кричати "Уміраю за зємлю русскую, (а нє украінскую, шоби кляті хахли нічого там сібє нє думалі)". Думав почнуть гнати на Київ, типу, "хатя сталіца била в Кієвє, но єта било всьо атнасітєльна, настаящая сталіца била в Новгарадє". Особливо здивував мене герб князя Ярослава - тризуб, який росіяни ніяк не змінили, він повністю відповідав історичному аналогу, мене це зразу навернуло на думку що така пропаганда вилізе боком пізніше...
Але фільм йшов і ніц такого не відбувалося. Описувалася боротьба князя з розбійниками, розмови про те яка релігія краща християнство чи язичництво, краплинка любові і сексу (тут росіянам традиційно не вдалося зобразити гарну сцену в ліжку на шкурах), а ще зрада і мужність.
На диво, злодіїв і зрадників зробили з варягів (доречі не можу з цим не погодитися). Я чекав якось каверзи від режисера до останніх секунд фільму, де Ярослав закладає нову фортецю з якої потім постане місто Ярославль. Думав ну от зараз він крикне якусь дурницю в стилі "російсього тараса бульби" чи благородних чєрвоних партізан яким в спину стріляють "п'яні хахли", але ж ні, кіно закінчилось по-цивілізованому.
Тому хочу визнати, інколи, дуже рідно, росіяни можуть зняти відносно якісне історичне кіно.

Помітив цікаву штуку, трендами цієї осені для мене стали жінки, випивка і самокопання.

Найбільше тегів в жж, найбільше обговорень і найбільше думок в голові. Лишилося тільки якось логічно це між собою пов'язати і мертвий жид Фройд буде нєрвно куріть в сторонці.

Жити заповідям таваріща Лєніна

пише




Депутат Луганского горсовета от КПУ Наталия Максимец пишет в своем блоге:

А вообще, завтра, пока некоторые больные на голову голодоморцы будут свичкы у викнах палыты та голодуваты на знак пошаны до померлых, мы собираемся нашей старой, дружной компанией и устраиваем пиршество – шашлык из свинины замочен мальчиковой половиной, они же занимаются напитками, девчоночья половина кудесничает на счет всяких оливье и пироженок с мороженками; будем вкусно есть, шутить и даже танцевать.

ЗЫ. Я сначала не хотела – мне ж пить нельзя ; думала: не хочу смотреть на пьяные мордашки друзей, чувствовать себя белой вороной в хмельной компании. Но друзья, во-первых, пообещали мне соки-воды-чаи в неограниченном количестве, а во-вторых, сказали: Ната, трудно первые две-три рюмки, а потом ты будешь веселиться, наблюдая за нашими чудачествами. В общем, убедили :)

По поводу "мне ж пить нельзя" можно почитать запись в блоге Натальи Максимец "Еще мы спиздили елку" :

И как в третьем кабаке незнакомый мужчина меня узнал, сказал “да я ж вас по телевизору видел, вы ж максимец” и…. (Вот эта бутылочка шампанского была лишней.)
Еще мы спиздили елку. Это было уже у бордюра или парапета, или как эти высокие благоустройские заборы называются, на которых даже сидеть можно. У четвертого кабака. Не то, чтобы спиздили, мы там сидели на высоком бюрдюре в ожидании такси, а она нам в спины кололась. И главное – маленькая такая, а колется как большая. Ксюшка ее, как морковку из грядки, тынць. Ну, и она с нами в такси ехала, таксист даже не заметил. Но когда мы подружку домой завезли, друг Василий спросил “”куда елку ставить?, Ксюшка сказала “на подоконник”. И поместилась таки, вопреки варняканью кота Фили, который принципиально терпеть не может елки и интернет. (Мы его к рассвету уговорили.)

Знаєте чим відрізняється хороше місто від не дуже? В хорошому місті є хороший бар, де краще ніж вдома, де гарні офіціантки, а за столами сидять твої друзі. Хороше місто - це велетенський пивний паб. З безкоштовною випивкою, і де десь, за великоповерховими столиками розкидані твої друзі. Симпатичні люди ходять вулицями між столами, названими іменами відомих людей, письменників і політиків, тримаючи в руках підноси з щастям у стаканах. Бо справжнє щастя, воно вимірюється тільки стаканами, бокалами і кружками, а ще кількостями перегонок і бочками в якому те щастя витримується. Хороше місто - це там де ти можеш пити. Бо їсти можна де завгодно, а напиватися тільки вдома.
Шкода що такого міста для мене не існує. Шкода що офіціантки вчора були товсті і не гарні, шкода що в закладі який називався "Цезар" на стінах намальовані сцени з життя грецьких богів, шкода що мені знов нагадали про мою провінційність і зробили це найгіршим з можливих способів - переповненими закладами в центрі де нема де впасти, снігом і відсутністю хорошого пива. 
Я повертався додому один, засніженими вулицями вільними від машин і людей. В моїй кишені мирно спав телефон і не було нікого хто б хотів зі мною поговорити цієї зимової ночі. Руки трусилися чи то від холоду чи то від усвідомлення якогось sacra scriptura.
 - Все ок, - сказав я собі.

Є в мене друг, назвемо його для простоти....ну наприклад "Де". У Де був старший на кілька років брат, назвемо його "Се". Се був неякісною людиною. Але про все по черзі.
Я познайомився з Се, коли був зовсім пістоном, було мені тоді років 16 чи 17. Вітер в голові був всеохоплюючий, я вірив в друзів, в правду, в справедливість. Вважав, що світ чесний з хорошими людьми і жорстокий з поганими. Інфантильним я був в 17 років.
В Се було довге волосся і електрогітара. А в ті часи я думав, що людина з електрогітарою і довгим волоссям в принципі не може бути неякісною. В моєму місці була така традиція - всі патлаті хлопи були друзями і братами, навіть не знаючи їх особисто ти мав з ними вітатися, зустрічаючи на вулиці. (Ох як же потім цій традиції дивувалися "неформали" з мого універу, коли перші пів року я вітався з ними усіма) Але мова не про те. Се виявився неякісним. При першій зустрічі він розказував мені що в нього є три дівчини, в Києві, в Козятині і в Вінниці. Він сказав:
"Це кльово чувак, ти приїздиш в місто де часто буваєш, а в тебе там дівчина, можна з нею потусуватися,  а головне ніяких проблем"
Я тоді подумав що ніфіга це не прикольно, це тупо і нечесно.
З часом я дізнався про Се більше. В нього майже не було друзів, всі його однолітки його зневажали, а казки про трьох дівчат в трьох містах це все повна брехня. Се спілкувався з молодшими за себе, тому, що тут він міг виглядати впевненіше. Я старався його ігнорувати, але інколи ми пересікалися я ж бо дружив з його братом Де.
На своїй гітарі Се грати не вмів. Якось я його таки вмовив зіграти щось. Він взяв гітару і медіатор і брудно і незрозуміло щось спиляв на струнах. Потім з радісним обличчям подивився на мене і спитав: "Ну, що впізнав що це?". Я чесно відповів: "Ні". Се на мене образився: "Нічого ти не шариш в рок-музиці, це Насин-елс-метерс".
Тоді я зрозумів що Се неякісний, за 7 років знайомства я не раз знаходив цьому підтвердження.

Сьогодні вночі я не спав, три години дивився в стелю і думав. І зрозумів: я-Се. Стало прикро за себе, прикро що з хорошого хлопчика відмінника який казав що завжди житиме в своєму маленькому місті виріс Се. Як таке могло статися?

Хуйова казка - це коли принцеса і зла чаклунка є однією особою :(

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

Маючи вільний вечір вирішив заглянути на Майдан, цікаво ж як мітингують підприємці.
На самому Майдані - піздєц, униніє, розброд і шатаніє. Якась тітонька російською пищить в мікрофон відверту хєрню, бажає всім удачі і хорошого вечора. Йде. Потім виходить шахтар, він постраждав від вибуху на шахті імені Засядька. Цей персонаж уже цікавіший, він з Донєцка, розповідає що "на тут на Майданє, пєрвий раз" і що при "прєдидущєм прізідєнтє, Віктарє Сіргєївічє Ющінка, прастітє Андрєївічє" він мав пенсію 3 тисячі гривень, а тепер тільки півтори. Дійсно, хуйня в людини трапилася, буває таке, але до чого тут податковий кодекс я не зрозумів. Далі викрик шахтаря: "Геть Януковича-Азарова" (Українською доречі!!!) і на сцені вмикають Наше радіо. А хулі, треба ж щоб пацани чуток розслабилися.
На Інститутській десяток мітингашів заблокував машину, в машині жінка, але вона не боїться, а що їй те бидло зробить, тільки в дудку подихає.
Біля Секретаріату цікавіше, є навіть один червоно-чорний прапор, грають козацькі марші і виступаючі розмовляють українською. Але толку мало, підприємці це вам не маргінали, не французькі студенти чи бодай грецькі анархісти. Але і ментів на порядок більше ніж на Хрещатику, треба ж охороняти тіло номер один. Жоден мусор довго вдивлявся в моє обличчя. Впізнав? Взагалі менти спокійні, та і чого їм переживати, бидло не бунтує, бидло плачеться. На кожному перехресті два міліціонерика, зовсім зелені хлопи, певно з Академії мвс, зі зброї в них тільки кийки. Один "патруль" не пасе ні колег на іншому перехресті, ні вулиці, а лише переговорюються про щось, в іншій ситуації сенсу з них ніякого б не було- переріжуть як овець.
А що толку, крові сьогодні не буде.

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

Вчора вночі якась хороша людина (а скоріше цілком конкретна особа) задала мені багато цікавих питань на формспрінгу.
Скажу чесно, багато думав коли відповідав. Відкрив для себе багато цікавого. Дякую за питання.

De tripode dictum

Є такі люди які de rebus omnibus et quibusdam aliis. Думають що вони розумніші за всіх інших. Думають що вони знають sacra scriptura , божественну істину, що вони зрозуміли сутність буття. Тому вони засуджують ferae naturae інших. Такі люди забувають що ми membra sumus corporis magni, хоча кожен зі своїми особливостями. Тому не треба damnant quod non intelligunt, бо tempora mutantur et nos mutamur in illis.
Не треба in aere piscari, in man venari, це все рівно не принесе бажаного результату.
Але vade in расе, vade in расе....


Цей пост не намагання щось довести, це просто бажання показати людям що складне не завжди правильне. Не варто приймати радикальних рішень повір.

No kiss, just wiskey

ххх: Alcohol really helps...........
yyy: You still got to try kissing
з смс

Деякі ілюстрації до вчорашнього посту.
За фото і вечір дякую jaromantuka і Джорджу Баллентайну









А ще вчора ми підглядали за дівчатками з школи мистецтв. Виникло стійке бажання познайомитися з художницею, цікаво про що вони розмовляють вночі ці художниці? Які вони коли випивають пляшку вина? Як вони говорять, як дихають? Як ворушаться їхні губи коли вони розмовляють з собою?





Заблукали, навіть кілька разів підряд.

Про Туманну

Туман сьогодні просто надзвичайний. Сьогодні він пахне холодною нетопленою банею. Хоча який ідіот придумав що туман це він!? Туманна - жінка. Сьогодні вона по особливому ніжна, легенько торкається мого обличчя і обережно цілує в верхню губу, так, що поцілунок ледве чутно. Вона ніби каже: "Привіт коханий, пам'ятаєш мене?"
З Туманною в нас довгі стосунки, і дуже інтимні. Вона грайливо мені підморгує, бере за руку і веде вглиб вулиць. Я нічого не бачу крім неї, і світла яке насправді в ній, крім будівель і машин які теж в ній, весь світ вміщається в ній одній. Вона сьогодні дозволить загубитися поміж її білих стегон, поміж її темного волосся, в сплетінні її пальців. Вона найсексуальніша жінка в світі, бо вміє проникати в тебе, через рот чи ніс, через шкіру в саме серце. Сьогодні я буду вдихати Туманну, бо так само як Кафка замінник сексу, так і Туманна замінник любові, або вона і є любов.

 

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

Про Австралію

Я вважаю Австралія дуже хороша країна. Майже найкраща. Там всі розуміють українську і привітно посміхаються. Там не дуже холодно і не дуже спекотно. В Австралії всі добрі, всіх чоловіків звати Метью або Девід, адже як ще тебе можуть звати коли ти живеш поруч з кенгуру.
В Австралії живе мила дівчинка Аліна. Хоча зараз вона вже напевно дуже доросла і дуже гарна. Ну не може ж жінка бути негарною, якщо вона живе в Австралії. Там всі гарні, особливо дівчата, особливо якщо вони з України. Напевно вона так само добре володіє українською, краще ніж ми тут. Напевно вона українською відповідає своїм Девідам і Метью, коли вони запрошують її в кіно. Адже в Австралії навіть кіно краще ніж у всьому іншому світі. Напевно вона навчається в університеті чи коледжі, чи як в них там називаються учбові заклади? Вона напевно відмінниця. Точно відмінниця, бо в Австралії ж інакше не можна.
Одним словом все в Аліни добре, і як же інакше, вона ж бо живе в Австралії.

Ви звісно нічого не зрозуміли, але це і не важливо. Думати про когось, хто з іншого боку Землі, це все рівно що слати мейли силою думки.

Сьогодні я зрозумів. Зрозумів чому мене не люблять жінки. Це все через мій голос. Коли я мовчу мене хоч до рани прикладай. Але варто мені сказати хоч слово, і з об'єкту еротичних бажань я перетворювався для них на такого собі смішного чоловічка. Інколи мені здається що варто прикидатися німим. Німим в цьому просто і весело, не треба доводити що ти не такий як всі і всі жінки завжди поруч з тобою.
Її звали Іра. Я носив її на руках і торкався її чобітків. І справа навіть не в тому, що на руках в той вечір її носили майже всі. Просто чобітки були справді кльові. Я заздрю жінкам тільки в тому, що від їхніх чобітків можна отримувати естетичне задоволення прямо в вітринах магазинів. Її хлоп дивився на мене і посміхався, він не вірив. Ми з ним обіймалися і пили, клялися в вічній любові до алкоголю і ходили до вітру. Одним словом справжня чоловіча дружба, хулі.
Але все таки я забагато говорив. Я взагалі помітив, коли моє минуле мене наздоганяє, я починаю багато говорити.  В основному зайвого, якось так вийшло, що все що я знаю це річ зайва. А коли нічого сказати, кажеш все що в середині, не дивлячись на доцільність. 
Та все це не важливо. Просто світ має значення тільки тоді коли твої губи гарячі.

Є такі жінки, яких цікавлять атомні електростанції.

Жінки бувають різні. Більшість з них неправильні. Хороші, милі, злі, паскудні, добрі, ніжні,ніякі але неправильні, принаймні так легше пояснювати їх вчинки. Хоча коли кажеш "більшість жінок" це означає тільки те, що  боїшся називати конкретні імена. Але коли твій мозок покритий рубцями від небажаних сексуальних контактів, ти можеш собі дозволити боятися. Просто так легше про це говорити. Так от жінки бувають різні. Але всі вони хороші, просто в них бувають погані дні. Ні не так.... Всі дні хороші, просто в днів інколи бувають погані жінки. Це треба пережити. Як нежить.
Не претендую на все-загальність чи оригінальність, але жінки бувають дискретні або перманентні. Перманентна жінка - це найкраще що може статися в твоєму житті. Але інколи ти так її любиш, що хочеш задушити, власне це єдиний спосіб її позбутися.
Жінки шкідливі для здоров'я, в шкалі шкідливості вони десь між кокаїном і рок-н-ролом. Всі ці життєві мудрості я носив в своїй голові кілька тижнів, але усвідомив сьогодні, коли їхав ескалатором вверх і сідав в електричку на північній платформі номер один.
На північній платформі номер один я зустрів Руслана. До жінок він не має ніякого відношення і слава богу. З Русланом можна випити і поїздити п'яним в таксі. А це найголовніше. Ми їхали в електричці, а вона всю дорогу сиділа і дивилася у вікно. А ми з Русланом розмовляли про жінок, про весілля, про конструкцію автомату "Абакан", про Бельгію, про армію, про військові звання, знову про жінок, про Придністров'я,  про артилерійські капоніри, про цільнометалеві снаряди, про все на світі. Ми зацікавили всіх, хлопа з плеєром, хлопа без плеєра, алкоголіка середніх років, що сидів навпроти, його дружину, що сиділа поруч, парочку що, чавкаючи смокталася в мене над вухом, одним словом всіх. Крім неї, вона так само продовжувала дивитися у вікно не звертаючи на нас уваги. Вона підняла голову і почала слухати тільки тоді, коли ми почали говорити про типи реакторів на атомних електростанціях України, про їх недоліки, мегавати, і кілотонни. Не впевнений, але думаю вона навіть трохи збудилася коли Руслан показував як гальмуються процеси в реакторі за допомогою графітових стержнів. Але ані дівчина, ані її гіпотетичне збудження тут ні до чого.
Ви не уявляєте як то приємно, мати змогу писати про дискретних на проміжку Київ-Козятин жінок в жж і не боятися себе самого.

Сьогодні кілька разів натискав кніпочку "Додати новий запис", а потім або писав гігантські тексти, або дивився в мигаючий курсор... Але нічого не публікував. Бо я здається не знаю що я хочу сказати. Нарешті. Тому...
Нате вам осьо послухайте, а потім самі скажете, про що я хотів написати.

Jazzyatyn & Ko

Коли приїздиш в рідне місто втрачаєш концентрацію. Бо здається що все тут відомо. І тобі фокус десь губиться і ти бачиш таке:



А коли різкість наводиться виявляється що ти слухаєш джаз.




Джаз в Козятині має особливий присмак портвейну "777", його формула: свічки, вогні і нотна стійка.



Інколи це починало нагадувати старе кіно. Тоді фото виходили такими.





Фокусу не було за що зачепитися, а в вухах стояв дзенькіт бокалів. Фото виходили не дуже, музика була значно краща.





Закінчилося все як завжди "Романтичним Алкоголізмом"

Горжусь собою

За весь минулий тиждень не було жодного дня  вечора, коли б я був тверезий.

Безіменно географічне \ Nameless geographical

Давати назви фотографіям треба не тоді коли ти їх знімаєш, а коли публікуєш.
Це як нарікати дитину при народженні. 
Інколи назв немає, але noname<>nameless
Зрідка імена є, але краще б їх не було.

"AfterLviv. Alive"

"Нічний Еквадор"

Нарешті в Україні все правильно - вибори і день-нечистої-сили Хелловін призначено на одну дату!
Україна - країна де влада чесна у всьому!

Скоро мене не стане. Просто так, в один момент я зникну. Ти подзвониш на обидва мої мобільні і почуєш: "Абонент не може прийняти ваш дзвінок, або знаходиться поза зоною дії мережі". Я справді буду далеко, там де немає проблем, де я зможу відчувати себе вільним від усього, де все здаватиметься іграшковим, не не буде покриття ані Лайфу, ані Київстару, ані будь-якого іншого оператора...
І тоді ти почнеш хвилюватися, подзвониш усім спільним друзям, питаючи де я. Ти подзвониш в лікарні, морги і відділки міліції, але там мене не знайдеш. Ти прийдеш до мене додому і довго дзвонитимеш в двері, але нікому буде тобі відчинити. Трохи заспокоїшся, подумаєш: "Так і мало б бути, все до цього йшло, він сам зробив свій вибір...", але це гризтиме, точитиме тебе зсередини. Ти перестанеш спати, перестанеш їсти і постійно думатимеш де я подівся. Ти кусатимеш лікті, падатимеш на коліна, простягатимеш руки до неба і кричатимеш: "Господи! Поверни час назад, дай мені можливість усе змінити". Ночами ти плакатимеш в подушку, жалкуючи, що все сталося саме так, будеш перечитувати мої старі пости, і думати чому я більше не пишу...  Але нічого не змінити, бо я вже буду дуже далеко звідси...

Дорогий друже, ти хочеш запитати чому все буде саме так? Чому мене не стане, чому ти будеш робити всі ті речі про які я щойно написав? Звісно хочеш! А відповідь дуже проста....

Я качаю гру Готика 4

Душ - це одномісна версія раю

Вчора я....

... знову пив Бердичівське сам, з Катрусею, з Славутою, з невідомими людьми...
... тис руки, обіймав когось за плечі, плескав по спині і взагалі почувався добре...
... непристойно багато разів згадував минуле...
... казав людям що я за ними скучив...
... знайомився з чужими дружинами, відмочуючи при цьому непристойні жарти...
... доводив що Фром краще Фройда...
... періодично почувався самотнім на цьому святі життя...
... розказував всім що Гончар тупить ...
... казав в магазині "мені як завжди" і дивився на нерозуміючі очі продавщиці...
... говорив непристойності, недоречності, ненаразності і відверту хуйню....
... заважав Славуті клеїти дівчат...
... підбивав всіх напитися...
... почувався молодим.

Двомовний піздєц

Їду додому в потязі, на сусідніх кріслах двійко дітей- хлопчик і дівчинка. Вони граються, хлопчик вирішує завдання з математики, а дівчинка перевіряє чи правильно він розв'язав. І все було б нічого але розмовляють діти російською, а рахують українською!!! З сторони це звучить просто апокаліптично.

Дякую тобі сука-Колєсніков.

 

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

Digs of mine

Sometimes я дивуюсь влучності англійської мови. Тепер маю новий тег.

Туман

Сьогодні вранці читав книгу з старовинними язичницькими легендами. Звідти:

"Туман - це смуток від зради коханої, лихої долі, яка бозна-де бродить, а ще - невідомість і небезпека"

А я так люблю туман...

Срань Господня

Полюбився мені вираз "Срань Господня". Полюбився за його різке і коротке, наче лезо гладіаторського меча, слово "срань", та за пафосне, з запахом ладану, слово "господня". Фраза влучна, наче удар кадилом по голові безбожника, безапеляційна як рішення Конституційного(?) Суду, доцільна наче пачка презервативів в кишені негарної, п'яної дівчини. Але найважливіше в цьому слові інше - його можна використовувати в будь-якому життєвому аспекті. Ти йдеш вулицею і тебе обляпує автомобіль - це Срань Господня. Ти бачиш як дівчина при людях кричить на свого хлопа  - це Срань Господня. В тебе проблеми на роботі через ідіотів - це теж Срань Господня. Інколи находить прозріння і ти розумієш що все в цьому світі, в більшій чи меншій мірі це Срань Господня. Це поняття загальне і всеохоплююче. Тим можна висловити всі негативні емоції, можна описати всю глибину когнітивних станів. І головне тебе зрозуміють. Так от....до чого я веду? Аааа.
Хочу вам сказати, що все життя це просто Срань Господня, в прямому і переносному значенні.


Орфографічні помилки, русизми, неправильно вжиті звороти і не там проставлені розділові знаки - це авторська пунктуація, вжита тут спеціально. Всі помилки захищені законом України про все на світі.  

Про книги

Десь років з 14-ти я знаходжуся в стані перманентного читання. Починаючи з цього віку одна книга змінюється іншою, так, як в інших міняються жінки. Мене видрочують люди які на питання "Що ти зараз читаєш?" відповідають "Нічого". Для мене книги це ескапізм, це фетиш, це мій наркотик, без дози якого я не можу довго жити. Літери, як молекули кокаїну проникають до мене в кров, танцюють з лейкоцитами миленько взявшись за ручки і весело підстрибуючи. Хіба я можу позбавити себе цього свята життя хоч на день? Тому і читаю постійно. Але з часом робити це стає все складніше.
Я помітив що книги розрекламовані кимось "не йдуть", вони не справляють на мене враження, не залишаються в свідомості. Яка б не була хороша така книга, вона "не на разі", бо до кожної книги треба готуватися, медитувати, не їсти, не спати, мріяти про неї, думати про неї, бачити її образ в вікнах автобусів і маршруток, бачити її обгортку в чужих сумках, в інших руках, на полицях в незнайомих квартирах, по дорозі від порогу до ліжка.
Тільки тоді, коли ти пройдеш цю складну дорогу, очистишся, пробачиш всіх хто був тобі винен, хто тебе образив, вибачишся перед усіма кого образив сам, тільки тоді вона прийде тобі до рук. Твоя ідеальна книга, яка закрутить, зачарує своїм парфумом, підморгне сторінками і розкриється перед тобою як принади розпустної жінки. З книги буде скрапувати сік бажання, ця дика суміш поліграфічної фарби і деревного спирту, яка примушуватиме тебе сидіти всю ніч, не відриваючись від сторінок і п'яніти.
Книги бувають різні: дешеві і бездарні як провінційні повії,  дорогі і непотрібні як дружини депутатів і бандитів. А бувають улюблені. Такі книги ти цінуєш, бережеш і часто береш до рук та переглядаєш. Бо це любов з першої і до останньої сторінки. Бо це остання свята річ на землі.

Don't Fear

В одному трохи попсовому фільмі, була фраза "На небі тільки і розмов що про море..." І хоча ця фраза повна фігня, але всі мої знайомі від неї пісяють кип'ятком, а дівчатка починають торкатися себе в непристойних місцях. Отакої...
Я не буду брехати, я не знаю про що там розмовляють на небі (та й чи розмовляють там взагалі)
Але я точно знаю одне, на порозі Ірію тебе зустрічають душі і питають: "Хто ти?" На це питання ти не можеш відповісти сам, тому збираються всі твої друзі, люди яких ти знав, чи ті хто чули про тебе, і усі мають сказати свою думку.
Тому, мої дорогі френди, аби ви не розгубилися на порозі раю, хочу вам розказати про те від чого я вчора дуже сильно оргазмував отримував естетичне задоволення. Просто так... щоб ви знали що we'll be able to fly...don't fear the reaper ....


Come on baby...and she had no fear
And she ran to him...then they started to fly
They looked backward and said goodby...she had become like they are
She had taken his hand...she had become like they are

про друзів

Друзі бувають односторонні і двосторонні. Перші це ті які цікавлять тебе, або яких цікавиш ти. Другі це ті в яких цікавість двунаправлена. Всі друзі підкоряються принципу квантової суперпозиції. Щасливі ті люди, в яких друзі детерміновані в часі і не дискретні.

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

1942 - 2010

Фото зі Львова

UPD Примаються пропозиції, як назвати це фото. Поки робоча назва "Stairway to lights"

Нарешті

САМОДОСТАТНІЙ, -я, -є. 1. Який має цінність сам по собі; який має цілком самостійне значення. 2. Який обмежується самим собою, не має потреби в чому-небудь іншому.

Рахівниця для iPad - коло замкнулось

Звідси: http://habrahabr.ru/blogs/i_am_advertising/105756/

Побачив своє відображення в склі вагону метро, зовнішній вигляд - зимовий. Бороди не видно - як перелякана дитина. Справді маю таку інфантильну зовнішність?

Компліментів не треба, треба правду.

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

Вчора вночі, о 02:43 я лежав в ліжку і думав.
У мене виникло питання до френдес:
Ви молода, гарна жінка, ви нещодавно одружилися. Чоловік вас кохає, а ви кохаєте його, ви плануєте дітей (або не плануєте). Питання: За яких умов ви можете зрадити чоловікові?

P.S. Щось останнім часом забагато постів з тегом "жінки", нада прікращать.

Я можу зрозуміти любов жінок до квітів, не можу осягнути їх любов бо квіткових горщиків в них на голові.

Sed semel insanivimus omnes

Є такі жінки... як цукерки-смоктульки. Обгортка шарудить клично і якось трохи спішливо, ніби каже, з'їж мене доки ще не заносив в кишені, доки фарба з моєї етикетки не облізла на твої долоні, доки я не перемішалася з пилом з якого і вийшла, доки я не обтерлася об каштан що ти носиш завше з собою. Її неможливо віддати комусь бо така нікому не потрібна, та й викинути шкода. Але якщо піддатися на ці вмовляння і зняти обгортку, то всередині це всього лиш мутно-м'ятна смоктулька, і в роті від неї терпкий смак м'яти чи барбарису. І нема тих запевнень в шоколадності, нема вже тієї солодкої липкості. І тоді ти випльовуєш її, загортаєш назад в обгортку і кладеш назад в кишеню.
Дивують люди які ставляться легковажно до вибору супутниці життя. Дивують люди які помилившись винуватять когось, а не себе. Дивують люди які не здаються питанням чому вона пішла, а лише як вона могла.
Дико радію з того що я мучаюсь, дико радію з того що в нас усе як в театрі, дико радію з того що ти крутиш ножем в моєму серці. Дякую що ти є і що ти не схожа на м'ятну цукерку.

Я і мій друг Сірьожа...

Ну нє, взагалі не Сірьожа, і друг був не один, їх було багато. Корочє, про шо це я, га?!

Знаєте як народжуються мудаки? Коли їх б'ють по голові за принесені листи. Хоча шанси не стати мудаком все ще є. Принаймні в очах щось таке було. І на диво було забагато шмурдяка, інколи я про нього просто забував. А я ж бо ніколи не забуваю про шмурдяк!
Страшне одним словом.

І в Макса були труси з їжачками, це дуже важливе зауваження, бо цими трусами він єднався з Жанною Довгич і з фісташками (хоча з ким більше не зрозуміло). Їжачки з його трусів постійно шаруділи целофановими кульками і голосно ковтали шмурдяк, інколи вони сміялися. Зрідка усі хором, але в основному реготав великий товстий їжак з червоним носиком.

Леся Українка з сіськами це щось ;) Шкода що люди тоді не фотографувалися для Playboy.
Але я хочу сказати не про те. А про що?! Про що я, блять, хочу сказати?! ГА!?!?!? Хулі ви мовчите? А....

Якщо ви ще цього не робили, біжіть і подивіться оце кіно.

Отакий він мій друг Сірьожа.... І я тоже скучний.

То от які ви, москалики :)

Щось  я втомився від проблем з волоссям, може його зрізати нафіг?

Львів файний, але без тебе це тільки половина Львову.

Регулювальник

Що може бути краще аніж регулювальник? Такий стрункий, підтягнутий в синій випраній формі, з помаранчевими смужками на грудях. А в руках чорно-біла, як телевізор "Весна", паличка. І цією паличкою він впевнено вимахує як Ґаррі Поттер коли думає про груди Ґерміони. Ось він свистить у маленький свисточок, і на мить в його очах прокидається щось таке хлопчаче, напевно регулювальник згадує, як колись малим він свистів у якісь свистульки і мріяв. Може про космонавтів, може про водіїв, а може і про регулювальників. Але вже в наступний момент він згадує що він на дорозі, що він працює, що він керує життям. І в бік швидких машин летить загрозливий, попереджувальний свист, смугаста паличка підлітає вверх і зупиняється. Потім він повертається до нас, до пішоходів і щиро усміхаючись манить нас рукою, так ніби запрошує... "Ідіть, не бійтеся, я зупинив для вас машини, я зупинив час аби ви могли перейти на інший бік життя". І ми йдемо до нього усі і старенькі бабусі, що ліктями розпихають всіх навколо, і дивно одягнуті молоді люди,  дівчина в піратських чоботах і зайобані офісні працівники, прищаві підлітки і маленькі лисуваті чоловічки котрим за 40. Ми поспішаємо до нього і бачимо що на зустріч нам ідуть такі самі люди.
А як же хочеться зупинитися, взяти регулювальника на долоню, погладити по синьому кашкетику з козирком і залишити жити в себе в мізках. Бо це, блять, дуже сумно коли ти живеш без регулювальника в голові.

Як ви думаєте, я вбіса щасливий?

Posted via LiveJournal App for Windows Mobile.

Знаєте що таке проблема національного масштабу? Це коли у вітрині весільного салону висить сукня для вагітної нареченої.

Нас мають зненавидіти

НЕНАВИСТЬ!
Данный текст содержит зашкаливающее количество НЕНАВИСТИ.
Мы настоятельно рекомендуем убрать от мониторов людей, животных со слабой психикой, кормящих женщин и детей.

http://lurkmore.ru (c) 

Normal
0


21


false
false
false

UK
X-NONE
X-NONE






































































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-bidi-font-family:"Times New Roman";
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;
mso-fareast-language:EN-US;}

Нас мають зненавидіти. Холодними зимовими вечорами, в теплих шестикімнатних квартирах, наманікюрені матусі мають розповідати пещеним білоголовим синочкам  про наші звірства і жорстокості.

Вбивали, катували, стріляли і різали. Вони приходили вдень, не боячись нікого і нічого, вони хапали усіх на кого впала хоча б тінь підозри. Вони підривали наші автомобілі, вони катували наших чоловіків, вони залякували наших дітей. Не маючи нічого святого, ці люди прикривалися високими ідеалами революції, і знищували нас усіх. Вони забирали все, що ми нажили непосильною працею, і віддавали нібито назад державі. Але ж ми знаємо, що вони хотіли тією державою керувати, а значить все наше добро вони забирали собі. А в нас було так багато всього, банківські рахунки за кордоном, вілла в Ніці, острів в тихому океані, чотири нафтові компанії і одинадцять заводів, а ще три куртки замшевих, 7 портсигарів срібних… Ой сину, то були лихі часи! Тоді ніхто не міг почувати себе в безпеці. Тоді за підозрою, тільки за однією підозрою (!!!) в співпраці з ФСБ розстріляли твого дядька-депутата Верховної ради. Все його майно конфіскували і повернули державі, продали всі чотирнадцять автомобілів, уяви сину всі чотирнадцять, навіть якогось задрипаного Порш Каєна не залишили вдові твого дядька. І вона, бідолашна, як останнє бидло змушена була їздити в метро(!), сама,  ти тільки уяви, мусіла купувати продукти в супермаркеті готувати їжу. Я розказую тобі все це сину, аби ти знав, знав і пам’ятав, які були ці люди.

Але ще жорстокішими вони були до своїх, до зрадників, до тих хто перекинувся на нашу сторону. В ті часи в них існувало таке правило: за зраду вони вбивали і самого зрадника і всю його родину до третього коліна. Не щадили нікого, ні старих ні дітей! Тому серед них і було так мало запроданців, тому з ними було важко боротися, адже їх неможливо було підкупити, життя ж бо було важливіше за гроші. Отакі це були люди, страшні і непередбачувані і згинули вони всі страшною смертю. Вирізавши більшість депутатів Верховної ради, повісивши нашого любого Президента Віктора Федоровича Якубовича і випаливши на його грудях розпеченим залізом «ЗЕК», вони не зупинилися. Вбиваючи і мордуючи представників як влади так і опозиції вони кіньми волочили Юлію Володимирівну Тормошенко вулицями Києва, Ганну Хєрман вони розіпнули на Хрещатику, а бідоласі Льончику вони в сраку вставили ракету і намагалися запустити його в космос. Пана Плющенка вони просто застрелили, а Петра Симоненка-Підаркенка довго катували посадивши на палю. І зупинилися вони тільки тоді коли перебили майже всіх хто колись був при владі. І зробивши це, зібралися всі на центральній площі Києва, розклали велике вогнище і всі зійшли на нього. І згораючи заживо один з них викрикнув:

«Ми вмираємо, бо революціонери мають вмерти, вони не мають морального права жити і не можуть будувати країну, тільки жертовністю можна стати героєм. Свою справу ми зробили, далі діло за вами! Але пам’ятайте урок якого ми вас навчили і не дозвольте, аби ми змушені були б повернутися.»

Тому синку, нам довелося виїхати, тому ми зараз на чужині. Але добрий дядя Пулін нас, вірних своїх підданих не забув, він нас прихистив, дав нам дах над головою. І за це ми йому довічно вдячні. І з вдячності ми мусимо ненавидіти їх до глибини душі, клятих холів і малоросів, шовіністів і антисемітів, масквофобів і ляхоненавистників! І хай вічно смажаться їхні душі в пеклі.

А тепер спи синку, спи і хай тебе зігріває ненависть до України.

УВАГА!!! Всі персонажі, місця і події в даній статті є вигаданими, будь-яке співпадіння з реально існуючими людьми є випадковим. Але Служба Безпеки України все рівно має мене заарештувати і розстріляти, за спробу державного перевороту, за погрози президенту, за розголошення державної таємниці і за піздьож!

Кафка і Я

Но вы сидите и читаете Кафку.
Нет лучшего способа сбрендить, чем Кафка вместо секса. (с)

Хочу десь знайти повне зібрання творів Франца Кафки. Хтось бачив є таке видання українською чи хоча б російською? Чи не знаєте де купити?

Коли Сонце було богом

Normal
0


21


false
false
false

UK
X-NONE
X-NONE






































































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-bidi-font-family:"Times New Roman";
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;
mso-fareast-language:EN-US;}

Вчора таки виконав давню обіцянку і подивився фільм «Коли Сонце було богом». Думаю до фільму варто поставитися чесно і визнати, дивитися було цікаво. Незважаючи на деякі історичні неточності  і в певній мірі польський шовінізм, можна сказати що фільм вдався.

З самого початку мене дуже здивувало те, як в фільмі були зображені ідоли. Видно, що за основу був взятий Святовид, адже тільки цей бог має чотири обличчя під однією шапкою, що дивляться в різні частини світу. Але чому ж тоді режисер не дотримався повної історичною відповідності і навіщось дав ідолу в руки блискавку, символ Перуна? Також напевно Єжи Гофману здалося забагато зробити на ідолі три пояси і він залишив два. Чи може не знав він що три частини ідола означають Наву – світ мертвих, Яву – світ людей та Праву – світ богів? Також дивним чином виглядали половецькі кам‘яні баби на священному острові, ну але хай то теж лишиться на совісті пана Єжи.

Як на мене режисеру вдалося головне, донести лейтмотив – народ мусить мати князя і має його шанувати, князь має дотримуватися законів, навіть більше ніж інші. Вдало показані вікінги, такі собі грабіжники з честю і гідністю, адже думаю, саме такими вони і були. Ну і звісно яке ж то кіно без романтичної лінії, він бачить її в лісі і закохується, але вона призначена богам. Він просить її руки, але її брати відмовляють, він намагається її викрасти. Класика. Але так вдало показана класика, що геть сам задумався, а чи не вирішити і мені мої душевні проблеми просто, узяти і умикнути її J

І все було б добре, поганець-князь помер, його військо розбите, його підступна дружина покарана смертю сина. Але що це?! Вже йдуть титри і що я чую: «А правнук його Мєшко, вирубав священні дуби, скинув старих богів, і ввів в країні полян віру і христа». І я кажу собі стооооп!!! В країні ПОЛЯН!?!? Всі герої мають польські імена, вони говорять польською, вони кажуть «піти в Русь», себто себе Руссю не вважають, але вважають себе полянами!? Тут мені захотілося плакати і сміятися. Сміятися бо ляхи, які не вважають себе слов‘янами (почув це в розмові з одним поляком) тут чомусь вирішили, що вони поляни. Плакати бо чому ж так багато людей намагаються вкрасти нашу історію і зробити вигляд що це вони, а не ми поляни, що це вони, а не ми русичі. Що ж, може Єжи Гофман не мав на увазі ніц поганого, тоді я просто пораджу йому краще вчити історію. А якщо мав, тоді відповім йому словами з давньою української пісні:

 Шануйтеся вражії ляхи, скажені собаки,

Йде Залізняк, Чорним шляхом

За ним гайдамаки…

До чого  це я? А до того що ваш фільм пане Єже, навчив мене того, що за кожну кривду, рано чи пізно приходить розплата.

Гламурна лопата

Постити чужу хєрню в жж в принципі не маю звички, але тут не втримався. Думаю саме такими аксесуарами мають працювати "справжні" будівельники.

Чорна, дуже чорна археологія

Вчора був досить вдалий день, ми підняли кілька непоганих монет. Але безперечно найцінніша знахідка потрапила до рук мені.
Польський срібний злотий 1767 року, вага 5,31 грама 550-ї проби. На аверсі портрет короля Станіслава Августа Понятовського і напис "STANISLAUS AUG D G REX POL M D L". На реверсі герб і номінал в грошах (4GR) і в долях марки (LXXX EX MARCA PURA COL)

Якось вже тиждень промайнув, а я так і не спромігся розказати як там Кривий Ріг. Так от.

- На вулицях велетенська кількість україномовної реклами, це приємно радує (в порівнянні з Києвом звісно) .
- На житлових будинках часто вивішують прапори, геть в нас такого не побачиш.
- Бикуватих облич на вулицях більше, але агресивності помічено не було.
- Враження від архітектури і зовнішнього вигляду - совок і униніє.
- Червоні калюжі бачили, червоних собак - нє.
- Я виграв парі і тепер маю пляшку вина (ніхто з моїх товаришів так і не спромігся переспати з дружкою)
- Я мало спав і три дні склеїлися в один
- Я багато пив і тепер нарешті не хочу пити ще.
- В неділю вранці я дивився кулінарну передачу з дикого перепою і тепер здається вмію готувати картоплю по угорськи
- Весільні фотографи в Кривому Розі це піздєц.

А взагалі враження позитивні, чомусь хочеться відвідати місто ще раз.

Маленька казочка без щасливого закінчення

Normal
0


21


false
false
false

UK
X-NONE
X-NONE








































































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-bidi-font-family:"Times New Roman";
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;
mso-fareast-language:EN-US;}

Давним-давно, я завів собі акаунт на formspring.me і на цьому казочку можна було б завершувати якби перечитуючи питання звідти я б не зрозумів наскільки деякі з них влучні і правильні. Вони заміняють кілометрові описи, проникають в суть речей, змушують задуматися.

Формат питань\відповідей це формат сучасних романів. Отож:

 

Q: Якби у тебе був шанс змінити лише один свій вчинок у житті, що б це було?

A: Я б не народився

http://www.formspring.me/Velimyr/q/378029225

Q: чого люди такі?

A: В них занадто мало стріляють

http://www.formspring.me/Velimyr/q/411055341

Q: як твоя весна? привіт .

A: Привіт) Дивно, трохи сумно, трохи розчаровано, трохи еротично, трохи хаотично ;)

http://www.formspring.me/Velimyr/q/548250941

Q: привіт. ти хто?

A: Сам дуже хочу це дізнатися Привіт.

http://www.formspring.me/Velimyr/q/655242764

Q: najtcinnishe ?

A: Її очі, коли вона щаслива.

http://www.formspring.me/Velimyr/q/931363193

Q: Найяскравіший спогад за останній час...

A: Сни. Реальність, нажаль, сіра і нецікава.

http://www.formspring.me/Velimyr/q/958702840

Q: чого тобі не вистачає зараз?

A: Жіночого тепла і розуміння, простих слів і легких доторків, останнього ковтка на дні пляшки, тихого озера залитого місячним світлом. Але найголовніше не вистачає Світла.

http://www.formspring.me/Velimyr/q/1011993983

Q: твоя ідея-фікс ?

A: красиво вмерти

http://www.formspring.me/Velimyr/q/1083091368

Q: пам*ятаєш?;)

A: Звісно пам'ятаю....ще отскілечки лишилося)))

http://www.formspring.me/Velimyr/q/328469905

 

Дякую тобі Дажбоже, я дожив...

Тег "осінь" виявився на диво влучним.

Так сі стало, що 3-го вересня поїду я в Кривий Ріг. І хоча основна мета весілля друга, все ж сподіваюся буде час щось побачити. Куди йти і що дивитися? Підкажіть, га?

В землі правічних лісів. Подорож до Древлян.

Якщо ти маєш сміливість дивитися фото і уявляти, якщо вмієш читати між рядками і перевтілюватися, якщо ти не боїшся помінятися зі мною душею на час доки ти читатимеш цей пост, тільки тоді можеш відчинити ці двері в Заповідний ліс

 

 

(двері в бункер Герніха Гімлера "Хегевальд" біля села Гуйва)

Відчувати що ти потрапив на Полісся, починаєш одразу як проїдеш Бердичів. Знайомі місця закінчуються і під колесами твого возу стелиться дорога на північ, в землі Древлян. Я не знав що мене там чекає, і хоча склав требу Богам, та все ж неспокій відчували навіть коні.
Землі тут вельми гарні і багаті, а природа дуже гарна. Дорога була не близька, тому за Житомиром ми зупинилися перепочити біля кар'єру. Вода в кар'єрі має червонуватий відтінок від того що протікає вона через торфяники, яких на Поліссі вельми багато.

 

Ще кілька годин в дорозі і перед нами виросли вежі і вали Іскоростеня. Вої в гостроверхих шоломах і зі сулицями, суворо запитали хто ми такі і куди йдемо, але зачувши що прибули ми на поклон до княза Мала, впустили нас в місто.

 

Проїхавши широкими вулицями столиці Древлянської землі, ми опинилися в центральному парку, який був дуже гарний і доглянутий, як для районного центру виглядав він дуже гарно.
Через місто протікає річка Уж

Приємно здивували екологічні щити в парку, цікаво і креативно, захотілося повторити щось таке в своєму місті. Не розумію тих хто недооцінює красу і цікавість Коростеня, думаю таким людям варто переглянути свою позицію

 

Нам пощастило побачити ще одну дивину в Древлянській землі, незвичний весільний обряд (ну весільний ж ніби). Жіночок у віці, одягнутих в білі накидки та у вінках з квітів, поклали ґамузом в тачку і возили містом. Мені цікаво було б дізнатися що символізує цей звичай?

 

В парку Коростеня є купальні княгині Ольги. За леґендою, Ольга спалила Іскоростень, пімстившись за вбивство древлянами свого чоловіка, княза Інґвара (Ігоря). Але на старості років, Ольгу змучили докори сумління, адже розправа над жадібним Інґваром була цілком логічною, а от пімста занадто жорстокою. Тому княгиня наказала побудувати в Коростені собі палати і відновити місто. А на річці Уж, Ольга збудувала купальні, які зараз названі її іменем, тепер біля сих купалень стоїть пам'ятник княгині.

 

Князь Мал стояв на горі, оглядаючи своє місто, його плащ тріпотів на вітрові, а руку князь тримав на руків'ї меча. Князь хмурив брови, вглядаючись в горизонт і гадаючи якусь свою думу. Відволікати ми його не стали, а тільки вклонилися і вернули до Олевська.

 

До Олевська дісталися швидко.  Оглянули місто що розташоване на річці Уборть, подивилися на Свято-Миколаївську церкву що була збудована в 1596 році. Місто хоча і має цікаву історію, але за розмірами досить маленьке. Цікавим є той факт що в серпні-листопаді 1941 на території Олевського району Тарасом Бульбою-Боровцем була створена Олевська республіка, що підпорядковувалася Уряду УНР в екзилі. І німаки і п'янчужки москалі кусали собі лікті а майже три місяці ніц не могли вчинити проти Республіки.
В Олевську ми потрапили на фестиваль "Зорі над Убортю", де поїли вареників і послухали промови чиновників російською і з папірчика. А мій тато примудрився дати інтерв'ю житомирському телебаченню.

Остання наша зупинка - Кам'яне село, що біля Олевська. Леґенда каже, що дуже давно цими місцями йшов Дажбог, і притомившись зайшов він в село і попросив в селян води, хліба і відпочинку. Та селяни відмовили світлому Богу, не знаючи хто він є насправді. Розгнівався тоді Дажбог і сказав: "Якщо так, най же ви і будинки ваші станете такими як серця ваші!" І тоді все село враз перетворилося на камінь.

 

Оця гілляка за допомогою якої я дряпаюся на камінь називається "ліфт", як виявилося спускатися цим ліфтом набагато важче ніж підніматися.

 

Передати всі відчуття від побаченого неможливо ані словами, ані на фото, кому ці камені можуть здатися вам звичайними, хоч насправді все зовсім не так.

 

Ночували ми в дуже гарному місці, річечка вилася між кам'яними берегами витікаючи в спокійне плесо. Озерце це було зусібіч оточене високими соснами, а над водою білів повний місяць. Навколо ані душі...
Одяг я весь залишив на березі, зайшовши в холодну нічну воду. Збоку я певно видавався б потопельником чи якимсь водяним що випірнув в місячну ніч подивитися на зорі. Дуже захотілося стиснути чиюсь руку, та її не було... Місяць світив в мої мертві очі, а ніч розірвав моторошний крик.

 

 

Вчора я купив нову зубну щітку. М'яку. Вчора, чистячи зуби, я помітив що вперше не йшла кров. Ти не помітила що ми стали м'якими, ти продовжувала так само сильно давити, так щоб у роті і на руках постійно відчувався смак крові. Моєї крові.
Сьогодні ти мені снилася. Дивно, бо зазвичай ти мені не снишся, як би я не хотів, не снишся. Але сьогодні інша ніч, ти мені наснилася. Сиділа зліва від мене і говорила:
- Я сьогодні подзвонила усім.
- Усім? - питаю я
- Так, - кажеш ти, - усім хто мав відношення до того.
- Навіть Йому?
- Так, він теж частина того.
Прокидаюсь.
Ідучи вранці я побачив чотири будівлі, що підпирали собою небо і сотали з нього кров.  Їхні шпилясті верхівки були червоного, зеленого,
жовтого і синього кольорів, вони встрягали в хмари і пили їх.
Знаєш, якщо змішати ці кольори, вийде колір наших з тобою очей.

Не можу відірватися...

Я в шоці... Помер Олесь Ульяненко.....
Rest In Peace





UPD. Поки в неті немає нічого про причину смерті, але тут: http://sumno.com/news/2009/06/4/ulyanenko/ знайшов повідомлення що Ульяненко перебував на лікуванні. Лікувався він від якоїсь неврологічної хвороби, до якої його певно довела Національна комісія з питань моралі. Цікаво як тепер спатимуть товариші з НЕКу?

Dalai Lama’s 18 rules for living

Знаєш, постійно намагався це тобі сказати. Не слухаєш мене, послухай хоч Далай Ламу:
[...]
 13. In disagreements with loved ones, deal only with the current situation. Don’t bring up the past.
[...]

Тензин Гьяцо мудрий чоловік, вкотре переконуюся.

http://textsnip.com/c71ca5/

Йоко і самураї

"Ми гаварім Лесь падразуміваєм Бог. Ми гаварім бог падразуміваєм Лесь" (с)
Як на мене, гарна екранізаціє п'єси Леся Подерв'янського.

Словник психіатричних термінів

Мені на очі потрапив словник психіатричних термінів. Якщо добре подумати я виявляється дуже хвора людина. Ось неповний список моїх хвороб:

Абсенція - стан несвідомості.  Мда, думаю періодично я буваю в стані несвідомості
Автосадизм - самокатування. В мене це щодня, тричі на день, після їжі!
Автосугестія - самонавіювання. Постійно намагаюсь щось собі довести, може наступна хвороба випливає з цієї?
Автохтонні ідеї - хворі відчувають власні думки як якісь чужі, кимсь навіяні.
Агнозія - розлад пізнавання. - Здається в мене і ця хвороба, з пізнаванням в мене явно якась лажа, принаймні з висновками з цього пізнавання.
Агравація - перебільшення пацієнтом своєї хвороби. - Це здається головна хвороба ;)

О! А тут цілий комплекс, ці хвороби треба розглядати разом:
Агресія - напад. - Частенько безпідставно нападаю на людей
Агрипнія - безсоння.
Адинамія - нерухливість. На роботі я як тюлень, навіть їм за компом.
Ажитація - збудження. - Моральне звісно
Акоазми - елементарні слухові галюцинації (шуми, свисти, гуркіт, шипіння у вухах тощо).
Акустична агнозія - словесна ("душевна") глухота. - !?!?!? Точно!!!! В мене душевна глухота! Як же вірно підмічено!
Алогія - безрозсудність.
Амбівалентність - одночасне існування протилежних оцінок одного і того ж явища, факту.
Апантропія - огида до суспільства.
А ще в мене Аутистичне мислення - мислення, відірване від дійсності; хворий не зважає на докази оточуючих. - Ніфіга не зважаю, чесно!
Безплідне (хворобливе) мудрування - порушення мислення, коли хворий зайнятий розв'язуванням непотрібних питань. - В мене це з дитинства, постійно намагаюсь знайти відповідь на непотрібне питання сенсу життя наприклад.
Вихор ідей, фуга іде арум (лат.) - прискорення думок (при маніакальному синдромі). Інколи відчуття що час зупиняється, а я продовжую думати.

Дійшов тільки до літери “В”, далі читати словник просто страшно.

Аменція

Led Zeppelin можна відкривати для себе нескінченно довго. Сьогодні це трек "Ten Years Gone" - такий самий тягучий, як і десять років що пройшли, наповнений невиправданими надіями, втраченими сподіваннями і радістю за кожну власну помилку. Така музика - це машина часу яка діє тільки в одному напрямку і тільки на визначений час. Згадую свої десять років назад... Відчуття дивні, повна аменція.


А які були ви десять років назад? Про що мріяли, чого боялися? З ким спілкувалися? Хтось з тих людей ще є у вашому житті?

Життя знов починає скочуватися в якісь єбєня. Не хочу бачити нікого з старих друзів. Навпаки, хочу їх послати і набити їм пику (ну власне з одним я це вже зробив)
Довбане літо з його гіперсексуальністю і лінощами одночасно. Це просто смерть. Хочу поїхати кудись далеко, на південний полюс, до пінгвінів, чи ще кудись.
Чого люди які  мене оточують в своїй більшості ідіоти? Чого вони не розуміють елементарних і простих речей? Чому кожен підірас вважає що він ні в чому не винуватий?
Сьогодні зловив себе на думці, що єдині люди з якими можу розмовляти це віртуальні-френди. Дивно? Закономірно!

Сьогодні прокинувся від того, що розривався будильник, весь мокрий, на зім'ятих простирадлах. Снилися кошмари, причому коли раніше я ними впивався, то ці були неймовірно страшні тому я їх і забув як тільки прокинувся. Звісивши ноги з ліжка сидів хвилин 5 відсапуючись як після тривалого бігу. Таке зі мною вперше.

Він залишився один в Україні. Він сумує. Сходіть з ним на пиво.

З півночі на південь. Вінницька область.

На вихідних я мав чудовий trip по Вінницькій області.

Козятин - Витоки р. Рось - Скіфські Вали під Немировом- Млин Потоцьких в с.Сокілець - село Печера- Тульчин - Буша - Вороновиця -Козятин

Стільки всього цікавого і різноманітного за два дні, що навіть не все затримується в пам'яті.
Все почалося з ранкових витоків річки Рось.

Неймовірно гарне й тихе місце, з смачною водою в джерелі, з рекреаційною зоною, стільчиками столиками з дерева, з маленькою сценою... Як на мене гарний приклад місця для міні-фестів, творчих вечорів і т.д.

Потім були Великі Вали під Немировом, монументальна споруда, заввишки 9 метрів, а в товщину 32 метри. І як тільки давнім людям вдалося таке побудувати!?

На Валах ми довго не затримувалися  і попрямували до села Сокілець розташованого на р.Південний Буг. Там бачили старий, зруйнований пожежею млин Потоцьких - найбільших польських магнатів.

Хтось пожартував: "Якщо в цих Потоцьких такий був хлів, то який же в них був будинок?" Скоро нам довелося побачити відповідь на це запитання.
Поруч з млином Потоцьких є село Печера, де на руїнах старої фортеці збудована дерев'яна церква. Шкода тільки, що старовинну башту варвари-християни огидно поштукатурили і пофарбували перетворивши на дзвіницю.
Далі ми поїхали в місто Тульчин (де доречі роблять смачне масло). В Тульчині дуже багато цікавих пам'яток, певний час тут жив у ссилці Суворов, йому в місті поставили пам'ятник. В краєзнавчому музеї Тульчина страшне униніє. Купа експонатів пов'язаних з "доблєснай русскай армієй і гєнєнралам Суворавим", тітонька в музеї яка на вітання українською відповідає "парускі", запилені мундири офіцерів російської армії....  Найцікавіший експонат - друкарська машинка Мерседес. Все інше звичайний хлам як і у всіх музеях які лишилися з радянських часів.

Більш цікавим в Тульчині виглядає палац Потоцьких (тих, чий млин ми бачили). Палац має три корпуси, але тільки центральний відбудований:

Після Тульчина, ми нарешті потрапили до мети нашої мандрівки села Буша. Говорити про нього можна багато. Здавна тут живуть люди, на території заповідника проводяться археологічні розвідки і вже розкопані кілька трипільських поселень. Тут є парк кам'яних скульптур, давній дохристиянський скельний храм, залишки козацької фортеці яку в  1654 році героїчно обороняли козаки від польських військ.

Вдало познайомилися з Директором місцевого заповідника Олександром Олександровичем і його дружиною. Він провів нам неймовірну екскурсію і розповів багато цікавого!
Дуже цікавим виявився розкоп залишків трипільського поселення. Зараз над ним збудували такий цікавий павільйон для того аби вберегти від руйнування.

Починаючи з 85-го року щорічну в Буші проводяться фестивалі каменотесів. Після цього лишається багато надзвичайно гарних скульптур:

Також  ми були в давньому скельному храмі, де зберігся унікальний барельєф, відомий у всьому світі.

Поруч з заповідником знаходиться Гайдамацький Яр, названий так з часів Коліївщини. Освітлення там дуже погано, та і потрапили ми в Яр майже під вечір, так що фотки не вельми вдалися.

На наступний ранок ми відвідали старий козацький цвинтар на пагорбі над заповідником і стали збиратися додому.

По дорозі додому вирішили відвідати Вороновицю, казали там є музей Можайського російського конструктора літаків. Музей в жахливому стані, обідраний і облуплений, та ще і зачинений :(

Найбільше дивує табличка на музеї.

Взагалі поїздка виявилася дуже вдалою і цікавою. Не зважаючи на спеку і довгу дорогу, за два дні ми встигли побачити багато чого дуже цікавого.