вівторок, 1 березня 2011 р.

Кожного ранку йдучи на роботу, проходжу повз маленьку нотаріальну контору, що розміщується на першому поверсі дев'ятиповерхівки. Я не знаю чи працює ця контора, бо їхня вивіска висить криво, вже давно не горить в ній лампа і я ніколи не бачив щоб хтось туди заходив чи виходив звідти. Але КОЖНОГО ранку я бачу як на доріжці, що веде до дверей нотаріальної контори, сидить старий, чорний пес. На його шиї потріпаний нашийник, його шерсть де-не-де повипадала, його коричневі очі дивляться на всіх з таким невимовним сумом, що мені самому хочеться завити від відчаю. 
Щоранку він сидить і дивиться на двері нотаріальної контори, сидить там за будь-якої погоди, в сніг і дощ - я сам це бачив! Я не знаю кого він чекає, але я дуже вдячний йому за те, що цей пес - живе підтвердження того, що в світі ще є створіння які лишаються вірними незважаючи ні на що!

Цілих чотирнадцять років поруч зі мною жив друг, він завжди любив бігати за мною, коли я йшов гуляти, він впізнавав автомобіль тата за звуком мотору навіть не бачивши дороги. Джим був найкращим псом в світі. Два тижні тому його не стало.

UPD. Сьогодні не втримався і сфотографував цього пса на телефон.

4 коментарі:

  1. історія нагадала сюжет з фільму "Хатіко". там теж пес чекав свого господаря аж до власної смерті.
    а про твого Джима...з усіма колись це стається. думаю, ти був взаємно хорошим другом для нього

    ВідповістиВидалити