Інколи я дивуюся з якою несамовитістю жінки намагаються ламати власних чоловіків. Ніби від цього залежить їхнє виживання, ніби це основний сенс їхнього буття. Ні, я звісно розумію, що ця країна з покон віків виживала тільки за рахунок жінок, я знаю, що чоловіки зараз в більшості дрібні і мало на що здатні. Але ви ж самі не хочете бачити поруч з собою безхребетних тварин, то ж не варто ламати ці зачатки хребтів об ваші прекрасні коліна?
Її звуть... та власне її ім’я не важливе, просто хороше таке ім’я для жінки з гарними ногами. А от її чоловікові з іменем не пощастило. Вітя. Це, не ім’я - а повна лажа. В дитинстві я знав одного Вітю, ми з ним ходили на секцію греко-римської боротьби. Той Вітя був справжнім дебілом, з непропорційно великою головою і довгими руками, з його рота постійно капала слина, вона висихала на підборідді лишаючи білі плями навколо губ. Коли мене ставили на тренуванні з ним в парі я показував чудеса борцівської майстерності - бо не хотів аби це доробало до мене навіть торкалося. Але мова про іншого Вітю, нормального в принципі хлопця, навіть серед Віть такі бувають. Вітя хороший, якісний мальчик, в міру розумний (звісно з легким нальотом чоловічої інфантильності), в міру україномовний (коли треба говорити офіційно), в нього є тато, машина і квартира в Києві - такого любити одне задоволення. І все що для цього потрібно трохи жіночого тепла, гарні стегна і відчуття того що він може щось вирішувати в сім’ї. Але ж ні, їй треба щодня, щоранку показувати хто тут головний, хто тут усім керує, більше заробляє, і в кого з рештою гарніші ноги.
Чорт забирай, таких прикладів навколо мене надзвичайно багато! Складається враження, що коли дівчина вирішує що з чоловіком в неї “все серйозно” вона починає ламати його волю. Аби потім на холодній осінній лавці, п’ючи зі мною терпке вино, подивитися прямо в вічі і сказати: “Мій чоловік?! Та що там той чоловік... ганчірка”
Вони мучаться все життя, жаліються подругам що доводиться “тягнути на собі сім’ю”, ниють про своє нервове виснаження від усіх цих міжстатевих війн. Але чомусь не можуть зрозуміти що вони самі зробили своїх чоловіків такими. Я знаю багатьох таких жінок, тих яким 20 - і вони лише на початку свого шляху, тих яким 30 - в яких на фюзеляжі вже намальовано кілька зірочок за “збитих” чоловіків, знаю 40-річних ветеранів, які щоразу сплескують в долоні і хапаються за скалку, коли їх чоловік вчергове приходить додому п’яним.
Колись мене запитали що таке “справжня жінка” (Лі, в цьому місці я підморгую тобі правим оком, бо це саме ти мене питала), відповідь прийшла якось сама собою: справжня - це та яка розуміє справжні мотиви своїх вчинків.
От скажіть мені, (в цьому місці я підмогрую лівим оком Оленці, бо вже передчуваю як вона звинуватить мене в дискримінації щодо жінок) чи є на білому світі такі жінки?