Про безкінечність життя...

Небезпечно вважати, що життя у людини всього одне. Так, їх не дев'ять як у котів, але і не одне. Їх рівно стільки, скільки потрібно аби зрозуміти істину, про цю кількісну ознаку. Очевидно, коли я допишу цей текст я вмру, хіба що не допишу його ніколи.

Якщо заплющити душу, разом з тим широко відкривши очі і добре придивитися до свого життя, то можна побачити де воно починалося і закінчувалося. А після того закінчення знову ставалося і розтілалося навколо тебе невивченими істинами і зробленими помилками. Проте не праві ті, хто вважає, що помилки, яких ти припустився в житті, треба виправляти. Навпаки, їх потрібно робити знову і знову, аби жити вічно. Думаєте найстаріші люди наймудріші, бо багато прожили? Та ні, вони геть усі нерозумні, бо стільки часу постійно повторюють свої помилки, постійно ідучи по колу, ні на крихту не змінюють свої слова чи вчинки. Та хіба ж у тому мудрість? Мудрість, вона виключно у правильній і вчасній смерті. Такій, щоб не було соромно подивитися в очі предкам на тому світі. Щоб прийти до них і сказати, дивіться який я молодий, а вже мертвий. Очевидно і що війна - то найбільше благо, бо дозволяє зрозуміти істину про безкінечність життя і померти. Я ж сподіваюся ви не думали що кулі чи снаряди можуть вбити? Ні, вбивають тільки знання і тільки тих, хто достойний переставитися. Життя ж безкінечне для невігласів, для тих хто нічого не розуміє і розуміти не хоче, хто живе і робить помилку за помилкою, хто нічому не вчиться. Таким всесвіт ставить "незадовільно" і лишає на другий рік, а потім і на третій і на четвертий... І от, пишучи ці рядки, я відчуваю як сакральне знання вливається в мою кров, виштовхуючи з неї життя. І я не боюся смерті, бо знаю що я розірвав це "порочне коло", вийшов за межі власних помилок і не дав ані їй, ані собі знову втрапити в нескінченний цикл вічного існування. І єдиний шанс у мене не впасти зараз замертво, щойно відірвавши руку від паперу - це в кінці речення, в кінці життя що закінчується, перед життям, що починається поставити ...