Текст, який мав бути написаний за три дні

Це неповторне і нескінченно приємне відчуття хуйні, яку ти робиш. Цей смак декадансу на твоїх губах, які ти вітряно облизуєш, стоячи перед черговим пабом, наче перед новою віхою в житті. Штовхаєш двері і заходиш всередину, наче вперше пірнаєш після довгої холодної зими в тепле озеро. Озеро наповнене спітнілими округлими і м‘якими жіночими тілами, де твої руки легко торкаються їхніх сідничок і грудей, губи ковзають по щічкам, вимовляють слова які нічого не значать і значити не можуть, бо сказані вони не тій і не тоді… Проте вони є, вони, ці слова і є декаданс, вони і є розпуста і загибель. Бо з кожним кроком ти віддаляєшся, з кожним вимовленим словом ідеальний образ стає все більш далеким, все більш недосяжним.
Ми стоїмо на краю світу, і перед нами нічого немає, а позаду розстелені ліжка безкінечних подружок з зім‘ятими простирадлами, біля яких стоять недопиті пляшки вина. Пляшки в яких лишився лише один ковток, отой один останній ковток, зробивши який, ти маєш лишитися вранці, а не йти. І я не роблю його і не даю зробити їм, я збираю ці недопиті поцілунки, закорковую і ставлю в шафу, зберігаю наче трофей власної безпомічності. Попереду немає нічого, тільки десь там звучить гітарний риф, який кличе тебе вперед, на край чи то світу, чи то ліжка, де всі ми вічно молоді і дуже часто п‘яні, це люди цілують і трахають одне одного не вимагаючи нічого взамін. Де всі добрі і щирі, де після поцілунків не пліткують і не знущаються з інших, де оргазм від гарного тексту буває частіше, ніж від сексу.
Так хочеться відчувати себе втраченим поколінням і кричати в п‘яному угарі про те, що тебе зламало життя, що воно, курва, підкрадалося до тебе темними ночами, заносилося в твою квартиру разом з вуличним пилом, проникало в твій рот з язиком незнайомки, а в серце… в серце воно проникало разом з довгими жіночими пальчиками. Але це все не буде правдою, все це буде лише черговим приступом загостреного самолюбування, намаганням виправдатися. А істина в тому, що ми проїбали усе, що було хорошого, Ми втопили свої синички в пляшках дорогого віскі, наслідуючи великих рок-музикантів і поетів, думаючи, що це якось нас до них наблизить. Ми хотіли обмінювати власну молодість на списані сторінки, на вивільнений з наших підсилювачів звук, на наших власних журавлів. І що маємо натомість? Так, маємо щастя. Щастя вмирати вільними.