Про східні міста

Мене лякають східні міста, я їх зовсім не розумію. Не знаю як з ними поводитися і навіть приблизно не уявляю, за якими законами фізики, логіки чи антропології будуються вулиці цих міст. Звісно ж я зараз говорю про українські міста, бо за деякими сучасними дослідженнями давніх і священних текстів у моєму ж блозі, я маю причини думати, що за кордонами України взагалі нічого немає, не те, що міст, а взагалі нічого. Лише пустота.
Мушу зізнатися, рази коли я бував східніше Києва, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Ну добре, двох рук, але "пальці однієї руки" звучить якось втаємниченіше і інтимніше, якраз під стать цьому тексту. І всі мої відвідини лінії східніше Дніпра були страхітливими і більше нагадували диверсійно-розвідувальні вилазки, аніж подорожі. Так, в Мелітополі я постійно озирався і намагався здатися максимально непомітним, аби не дай боже містяни не побачили в моїх очах поваги до ідей їхнього земляка Донцова. Але певно побачили, чи про щось просто почали здогадуватися, бо в селах під Мелітополем нам завбачливо вирішили не дозволяти набирати воду зі своїх криниць і вперто не показували правильну дорогу, все твердячи, що "ничего интересного тут нет и не ищите даже". В Дніпропетровську я був лише пів години, доки мій потяг стояв на станції, а я вирішив пройтися пероном. Фатальні пів години, бо я абсолютно не знав, що сказати симпатичній дівчинці, що стояла поруч і курила, хоча вона мені страшенно сподобалася. Але як розмовляють з жінками в Дніпропетровську? Може є якісь особливі ритуали? Може, якщо я заговорю до неї вона відразу ж відчує моє центральноукраїнське нутро і поґордує мною? Я так і поїхав геть з того вокзалу з відчуттям липкого незнання, а дівчинка ця напевно вже вийшла заміж за якогось бізнесмена на старій, побитій життям Тойоті, за власника брудних ніг в в шльопках-в'єтнамках і продуктового магазину в центрі міста. Одним словом, зламав я життя жінці.
Власне в моєму світосприйнятті сходу немає ніц дивного. Як і тисячі років тому, для мене Україна закінчувалася одразу за Черкасами і Кіровоградом. Та і в останньому я не був впевнений на сто відсотків. А далі починалося дике поле, не те, про яке пишуть в книгах історії в розділі про козаків з чубами і шаблями. Це було дике поле в моєму серці, terra incognita, нецілована метафізична жінка яку ще потрібно буде здобути.
Але час іде і горизонти розширюються, нехай і не зовсім на схід в географічному сенсі, але точно на Схід в сакральному.