Про колишніх

Інколи мені здається, що минуле стискається, воно не однорідне і час скручується в тугий клубок подій.  З нього вже важко виокремити окремі історії. Ба гірше, з нього практично неможливо виокремити минулих жінок. Всі колишні мають однакові обличчя, пройдені і забуті. Вони наче міфи ацтеків чи майя, стерлися з пам'яті, завойовані конкістадорами теперішніх закоханостей. На прудких, жилистих конях любові, красиві темноволосі жінки перемагають інших, знається теж красивих і теж темноволосих. Але я вже не впевнений. Історії сплітаються в одну і я вже важко розрізняю з тією чи іншою людиною ця історія ставалася. Та і чи має це якесь значення? Напевно ні. Важливо те, що вони йдуть, хоча мені так би хотілося ці історії запам'ятати. Але ті історії, що творилися в доелектронну добу, без інтернету і коли "The 69 eyes" ще були популярні, ці історії дуже важко записуються в блоги, важко друкуються і майже не публікуються. Мережа ніби каже: ні чоловіче, мусиш їх усіх пам'ятати, берегти в пам'яті, це твої жінки, твої історії і твоя відповідальність. Май силу тримати їх в голові, якщо вже не вистачило розуму тримати їх в серці. І я дуже стараюся, чесно, але робити це стає все важче. Історії втікають від мене в інші міста і навіть інші країни, вони гинуть в потоці щоденних турбот, але найсмертельнішого удару їм завдає фраза "не розказуй мені цього". Єдина можливість зберегти пам'ять про колишні історії і колишніх жінок це розказувати їх, міфологізувати, переводити їх в ранг божеств. Може тому в моїй голові усі мої колишні жінки прекрасні і чудові?