Колись давно, я прочитав у Жадана про те, що людина по життю рухається з тою швидкістю, до якої звикла в дитинстві. Для Жадана то була швидкість вантажівки, яку вів його тато, а для мене це швидкість потяга.
Все моє життя підкоряється цій швидкості, подружки вімиріються відстанями між вокзалами, друзі - міжстанційними перегонами. Так чи інакше, кожна квартира, де я жив була недалеко від залізниці, у моїй кишені майже завжди є залізничні квитки кудись, а час, що я проводжу в потягах - то найщасливіші моменти в моєму житті.
Проте єдине, чого мені не вистачає, це можливості не зупинятися, рухатися, постійно, вічно, без непотрібних тривалих зупинок, без необхідності втрапляти в життя людей глибше, ніж це потрібно випадковому подорожньому, що їде поруч. Ідеальний потяг, це той на який квиток купуєш за останні гроші, і якщо тобі не вистачає кілька гривень, ти розплачуєшся своєю душею, продаєш її касиру в квиткових касах, наче дияволу, а в обмін отримуєш папірець, в якому не вказана станція слідування. Вічна подорож, вічний стукіт коліс, вічно-симпатичні сонні дівчата з сусіднього купе, ось те, чого не вистачає мені для повного щастя. Нехай би цей потяг зупинявся на деяких станціях, але ніколи довше аніж на один день, або одну ніч. Нехай би засинаючи на верхній полиці я кожного разу прокидався б в новому місті, блукав би його вуличками, сидів би в пабах, куштував смачне пиво, а уночі знову сідав би у свій потяг і їхав би далі. Це була б вічна поїздка, без кінця і краю, без потреби довго дивитися в нудні обличчя змучених життям людей. Це були б різні міста, наповнені друзями які раді тебе бачити, але не обтяжені потребою змінювати своє життя, заради того мудака який вирішив приїхати надовго.
У кожному місті нові дівчата, розподілені по всім містам, що ти відвідуєш, у кожній з них можна було б відшукати уламок тої ідеальної жінки, яку ти так і не знайшов. Вокзальна романтика, ніжні прощання, теплі перонні обійми і поцілунки, такі, наче тебе і справді люблять, наче їй є до тебе діло, наче вона не забуде тебе, як тільки твій вагон не зникне за поворотом. Легкі посмішки випадкових самотніх мандрівниць з сусіднього купе, з якими ти перетинаєшся випадковими поглядами, що можуть значити більше аніж фальшиві завіряння у вічному коханні. І ці хтиво-пуританські покачування її тіла, коли вона застрибує на верхню полицю, в них точно є сексуальний підтекст, ти це знаєш і вона це знає. І ви ковзаєте одне по одному поглядами, без доторків цілуєте одне одного, бажаєте одне одному солодких снів і слухаєте, як стукотять колеса вагону під ритм ваших сердець...
Ідеальний потяг - це вічний потяг, в якому не закінчується ані дорога, ані любов.
Немає коментарів:
Дописати коментар