Трагічно і загадково закурюючи, вона дивиться на мене і, видихаючи дим, каже: "Тобі треба женитися. Я точно знаю що тобі це треба! Он тобі вже скільки років, а ти і досі сам і досі займаєшся оцими страдашками! Кидай це, шукай собі хорошу дівчинку і клич її заміж!" Доки вона це промовляє, я дивлюся на дим, що вона видихає - він наповнений гіркотою і скорботою. В цьому димі кілька невдалих стосунків, погана освіта в провінційному університеті на факультеті економіки, дизайну чи іншої нікому не потрібної хуйні, проблеми з батьками, відсутність друзів і перспектив. Вона продовжує говорити, а я просто дивлюся на її губи і не чую звуків. Вона риба. Хоче щось сказати, а не може, рибам не вистачає словникового запасу, бо в юності вони читали занадто мало книг.
Вона тицяє мені в обличчя своїми теперішніми стосунками, наче ношеною кілька днів білизною, хоче за ними сховати свою трохи зайву вагу і те, що вона не читала Кафку. Жінка-риба не хоче говорити про постмодернізм, вона хоче врятувати мене від самотності і навчити жити. Хоче пригорнути мене до свого потужного, героїчного бюсту, який виконав місію і привабив того бідолашного хлопаку, який погодився з нею жити і тепер втратив своє значення. Вона хоче надати сенс своїм соскам, що стирчать в різні боки і в перерві між "привабити чоловіка" та "нагодувати дитину" - вона хоче власними грудьми пробити для мене стіну самотності і лівим соском вказати на якусь дівчинку, яку вона сама обере, за тією стіною. Риба хоче мене врятувати. Навіщо? Для чого? Невідомо, може аби повішати мене на свої героїчні груди і потім хвалитися подругам цим орденом зі словами "ну от, врятувала ще одного "погибающего тридцатилетнего мальчика" Чи треба це власне мені нікого не цікавить, я лише інструмент в її руках. З таких риб виходять страшенно деспотичні матусі, які потім своїм дітям заправляють штанці в шкарпеточки щоб не дуло чи роблять іншу алогічну хуїту.
Жінка продовжує говорити, а я думаю коли в неї в останнє був секс? А книжка, коли в неї востаннє була гарна книжка, це ж важливіше ніж гарний секс. Чи могли б врятувати її ці дві речі - хороші книги і хороший секс? Не оті 15-ті хвилинні тикання в неї членом, на які тільки і спроможний її хлопака, і не та псевдоінтелектуальна література, про "псіхалогію і жизнь" якою вона закидається в трамваї по дорозі додому, а щось дійсно справжнє.
Трагічно закурюючи, вона робить вигляд, що у неї все ґаразд, що вона відрізняє Моне від Мане, вміє заробляти купи грошей, нічого не роблячи, робити глибокий мінет і розмовляти про нову французьку літературу. Це не так. За оцим перманентним рятуванням "таких як ти", вона ховає власну невпевненість і товсті литки. Та і яке ж там рятування, лише репости в соцмережах. Вона вже давно не здатна на трагедію, на зрив. Вона перегоріла і більше не вміє відчувати, тільки імітує посмішки, почуття, емоції. Прокидаючись вранці поряд з чоловіком, головна чеснота якого - вміння заробити більше ніж 10К гривень, вона переконує себе, що любить його, що готова подарувати йому решту свого нікчемного життя. Життя нудного і нецікавого, без імпресіонізму, постгранджу і сербського постмодернізму. Єдина радість в її житті, це сидячи поруч зі мною, вчити мене жити, промовляти всі ці фрази про "в твої роки", "пора б вже" і "ти не розумієш". Це єдине справжнє що є в її житті, і я дозволяю їй мати хоча б це. У всьому іншому вона вже поступається суперницям. 20-річні дівчатка гарніші за неї, мають кращу освіту і побували в більшій кількості країн, їхні груди пружніші, ноги кращі, а освіченість ліпша. Тому все, що залишається рибі, це беззвучно відкривати рот, розказуючи як мені треба жити, аби зустріти "ту єдину" і врешті решт стати зразковим членом суспільства, завести дітей, власне житло, машину в кредит і товсте пузо, за яким не бачити власний член.
Вам може здатися дивним, навіщо я вам все це розказую... Просто зрозумійте, що в німої риби нема іншого сенсу в житті, аніж рятувати "погибающего тридцатилетнего мальчика", дайте їй відчути, ніби вона це робить, будьте людяними.
Немає коментарів:
Дописати коментар