Я просто залишу тут цитату Джона Фаулза...

Об'єкт експерименту відноситься до добре вивченої категорії інтровертів-недоінтеллектуалів. Повністю відповідаючи нашим вимогам, структура його особистості в цілому не представляє значного наукового інтересу. Визначальний принцип соціальної поведінки негативний: навички співжиття ніяк не виражені. Витоки подібної установки лежать в едиповому комплексі об'єкта, що зазнав лише часткову деструкцію. Спостерігаються характерні симптоми боязні авторитету в поєднанні з неповагою до нього, особливо до авторитету в його чоловічих проявах, і традиційно супутній синдром амбівалентного ставлення до жінки, при якому вона розглядається і як предмет жадання, і в якості агента невірності, тобто допомагає об'єкту виправдовувати власну мстивість і власні зради.

[...]

Його метод зваблювання заснований на нав'язливій гіпертрофії власних самотності і невдачливості - по суті, мова йде про рольову структуру «дитина що заблукала». Таким чином, об'єкт апелює до пригнічених материнських інстинктів своїх жертв, на яких, і береться паразитувати з псевдоінцестуальною жорстокістю, що властива його психологічному типу.

Об'єкт, як і переважна більшість людей, ідентифікує бога з фігурою батька, люто заперечуючи саму віру в бога.

З чистого кар'єризму він постійно інспірує навколо себе ситуацію повної самотності. Домінантну, травму відлучення сублімує, прикидаючись бунтарем і аутсайдером. У пошуках ізоляції підсвідомо орієнтований на виправдання своєї жорстокості до жінок і неприязні до спільнот, чиї засадничі правила суперечать потужному імпульсу самозадоволення, що визначає поведінку об'єкта.

[...]

Підсумуємо: в поведінковому плані об'єкт - жертва невірно осмисленого рефлексу непереборних перешкод. У будь-якій обстановці він виділяє насамперед фактори, що дозволяють відчути себе самотнім, виправдати свою неприязнь до значущих соціальних зв'язків і обов'язків, а отже, і свою регресію на інфантильний етап витісненого аутоеротизму. В даний час ця аутистська регресія побутує у вищезгаданій формі любовних інтрижок. Незважаючи на те, що всі спроби об'єкта розрядити конфлікт естетичним шляхом зазнали повну невдачу, можна прогнозувати і подальші спроби подібного роду, а також формування стандартною для цієї категорії осіб манери поведінки в культурному просторі: непомірне схиляння перед авангардистським іконоборством, зневага традиціями, маніакальні спалахи братської любові до товаришів по бунтарства і нонконформізму, густо перемежовуються припадками депресії і самобичування, що затьмарюють творче та особисте життя.

[...]

І не дивно, що на схилі років багато хто з пропащих бунтарів, бунтарів, які обернулися розумними трутнями, жадібно засвоюють новітні філософські віяння, натягують на себе маску циніка, з-під якої визирає переконання - як правило, паранояльних, - що світ поглумився над їх кращими почуттями.