Self-sufficiency theory

Концепція самодостатності у моєму випадку виглядає трохи незакінченою і такою яка сама собі протирічить. Але це характерно для усіх моїх теорій. Просто коли йдеш рипким снігом, дихаєш морозним повітрям. чого не робив вже тиждень, тоді... Ні не тоді. Все не так насправді. Ввечері, точніше вночі, коли втомленими очима дивишся в монітор і слухаєш як з колонок надривається Курт, от якщо в цей момент поглянути в маленьке дзеркальце яке хтось забув на твоєму столі і не побачити там нічого, тоді настане тотальне щастя. І хоча це теж не те. Просто якщо в робочий день, коли всі паряться в офісах, ти дивишся у вікно на вулицю і бачиш дітей які йдуть зі школи. якщо ти бачиш як тато з мамою одягають маленького хлопчика в лікарні, як він біжить до тата, широко розставивши руки. І тоді ти розумієш що ти самодостатній, що в твоїй голові є картинка маленького, власне твого щастя, що воно живе в тобі. Розумієш що твій власний світ є саме таким яким ти його уявляв в дитинстві. І ти став саме таким яким хотів стати. І те що все навколо просто лайно собаче ти знав, знав давно, так давно що майже встиг забути. Неможливо жити інакше, тільки "пий-гуляй-закидайся" (в цьому місці я хитро підморгую правим оком), тому-що мрії збуваються, і рок-н-ролл вічний. Все просто, у світі немає нічого складного. Життя не варте нічого якщо воно не наповнене розумом і музикою.