Кладовище

"Готична музика. Хвороба вічності кличе на цвинтар. Утомлений спогляданням жовчі Сварог спить..."

 
"Маленька капличка з хрестом на куполі. З хреста виходить вісім стріл... це символ хаосу. Темна фігура у шкіряному плащі. Довге мокре волосся пристало до обличчя. Він бреде по старому кладовищі. Старі хрести похилилися. Нагробні каменюки давно попадали в багнюку."

"Тиша лякається і втікає. На ії місце приходять брати Валдаєви. Вони одягнуті і будьоновку. Будьоновка одна на двох. На грудях кожного – серп і молот. На сраці напис „Лєнін – форевер!”"

"...Наступає ніч. Темний морок покриває дерева і кущі. Видно лише іржаві хрести. Кладовище старе. Йому скоро помирати. Древні могили заросли бур‘яном. Бур‘ян не старий. Він просто високий. В своїх теплих обіймах він ховає розбиті могильні плити..."

"...До каплички приходить старий чекіст. Він загинув у 46-му при виконанні службових обов‘язків..." (Думаю в 46-му було тільки одне місце де можна було загинути "при виконанні" напевно він спіймав кулю з кріса, сподіваюсь він мучився)

 

Сьогодні мені сказали: "Ого, то ти не такий старий як я думала". Не найприємніша фраза, га? Чесно кажучи я задумався, а й дійсно… Мені вже не 18, далеко не 18 але на свій вік я себе теж не відчуваю. Ні я звісно думаю про всю ту хуїту про яку мають міркувати дорослі дядьки. Про те як заробити гроші, як прогодувати родину і все таке інше. Але крім того я займаюся всілякими інфантильними справами які ніяк не личать людині мого віку.

І я йшов сьогодні вночі додому відчуваючи мряку на обличчі, мою улюблену осіню мряку… і думав що напевно я таки десь провтикав, щось пропустив чи щось недоробив(або переробив). Щось обов’язково не так, якщо люди бачать мене старим, може я не з тими людьми спілкуюсь? Чи може я не такий як мав би бути? Про що треба думати коли тобі 23? Про що, блять, думати?

Майже Магнолія ТВ

Розшукується книга. Жива або мертва. В паперовому чи електронному вигляді. За достойну винагороду.

Хочете поспілкуватися?

Знайшов я такий цікавий сайт де можна створити віртуального персонажа і з ним поспілкуватися. Так як я цікавлюся різними системами "штучного інтелекту", то цей проект мене трохи зацікавив. База відповідей звісно не дуже підходить, але думаю зможу свого персонажа трохи навчити, спілкується він виключно москальською це теж проблема...
Але вже ж таки інколи смішно виходить...

Las Meninas

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE










































































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Фільм який більше ніж кіно. Звук який більше ніж музика. Дивні кадри, дивні звуки, дивні персонажі, відеоряд що переносить тебе спочатку на початок 19-го століття потім в альтернативну реальність в кінець 20-го, потім у мрії, потім у вирій, а потім узагалі до чорта на роги. І ти плутаєшся, зикраєш у різні боки, нюхаєш повітря шукаючи в ньому запах риби і нічого не розумієш. Це не просто кіно. Це набір архетипів, стереотипів, і ще якихось типів, які розбиваються, закручуються, ламаються, стукаються, звучать, гримлять і падають. Це неймовірне, дике порівняння гри на фортепіано і мастурбації, це брутальна ретроспектива відносин між членами родини, між уявними і реальними персонажами, що перетинаються в часі просторі і ще якісь лабуді у якої навіть назви нема, але ти явно відчуваєш її присмак у цьому фільмі, присмак риби…

Інколи в мене виникало враження що я єдина людина в залі якій фільм сподобався, інколи просто було відчуття, що я єдина людина в залі, а інколи просто що я єдина людина… Я неймовірно вдячний за руку, яка стискала мою руку і не дала мені загубитися у вирі цього фільму. Це дійсно те чого мені не вистачало у цьому житті.



 

Зі святом!

Слава Україні! Героям Слава!

Вафлі

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE













MicrosoftInternetExplorer4





























































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-language:EN-US;}

Сьогодні вранці їхав в Київ, в потязі почув геніальний діалог достойний пера Леся Подерев'янського.

-          Миколо Олексійовичу, хочете вафлі? Давайте я вам куплю чаю з вафлями. -          Ні, дякую, Степане Івановичу -          Та що ж ви, Миколо Олексійовичу, вкусні ж вафлі, осьо ми з Тетяною Пилипівною їмо. Тетяна Пилипівна правда каже шо вафлі шкідливі для здоров’я. -          Да? Шкідливі, а чому?
-          Ну вона каже що бачила передачу по телевізору, ну знаєте по тому оце каналі, так там казали шо в вафлях стільки всього є….

Inferno

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE













MicrosoftInternetExplorer4





























































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Так приємно згадувати те, що колись складало велику частину твого життя. Наприклад згадувати музику яку ти слухав колись. Дякую

mari4ka_mr

, за те що нагадала мені…

Київський вічно андеграундний колектив Inferno(http://inferno.com.ua). Їх музика одна з небагатьох речей, за які варто любити Київ.  Насолоджуйтеся…

Ну от скажіть що люди знайшли в тому Андруховичі? Га? Не розумію я... Якось руки в мене до нього не доходили, а тут думаю, дай почитаю те, від чого всі оточуючі давно і довго пясяють кип'ятком. Читав "12 обручів" і скажу вам чесно - це унила хуїта. Ся книга, це концентрат непов' язаних між собою шматочків, книга нудна від початку і до кінця, книга прогнощована на 50 сторінок вперед. Як? Як таке можна читати?! Або ще гірше як таке можна писати!?
І ця людина один із найвідоміших письменників сучасності!? Та той самий Дністровий в мільйон мільярдів разів кручє( )!
Не знаю, може Андрухович то просто не моє? Поясніть за що ви його любите? Бо ця людина викликала в мене тільки антипатію.

Нічні візії або Пост, що виправдовує назву блогу

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE










































































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Напевне найголовніше в житті це зберегти в собі радість і задоволення від поїдання життя навіть в той момент, коли це життя трахає тебе великим і товстим холодним прутнем. І все тому що більше  в житті немає нічого хорошого. Тільки радість. Тільки невимовна і незбагненна радість, яку ти щодня дістаєш з кишені вчорашніх, не зовсім свіжих, джинсів. І посміхаючись, надкушуєш. І ти йдеш вулицею, слухаєш якесь радіо, і похрін що дівчатка що йдуть на зустріч іронічно від тебе відвертаються, пофіг що мужики в своїх дорогим костюмах і дешевих автомобілях намагаються обляпати тебе водою калюж. Бо ти не просто так, не якесь дурне хуйло, що витрачає татові гроші, не тупа блонда, що смокче за  шмотки чи похід в клюб… А хто ти, ти й сам не знаєш. І від того твоє черстве серце наповнюється якимсь гірким і тягучим лайном від якого так бридко-добре, від якого хочеться блювати, випльовуючи на асфальт всю душу і розтираючи по обличчі холодну воду з під крану, якої ніколи немає там де ти блюєш і де вона тобі найбільше потрібна. А ще хочеться щось робити, а потім не робити нічого, просто лежати і дивитися в стелю і слухати музику, слухати плейліст  який для тебе склав хтось інший, навіть не для тебе я взагалі невідомо для кого. Бо він сидить там в своїй студії і каже щось у мікрофон чужою для тебе мовою, але каже зрозумілі для тебе слова, каже їх звуками гітар і барабанів, крикливими і сильними голосами зі смаком гірського каміння. Але нахуй ті барабани, бо сенс життя точно не в барабанах, і не в тому що тобі лінь щось робити, ходити чи стояти. Сенс в гарних жіночих стегнах, і ногах затятих в чорні черевички, а же в черешнях на яскравому сонці які ти чавиш своїми губами, так так, саме губами і ні чим іншим. Ось у чому сенс… і ти розумієш це, коли йдеш вогким і тісним місцем, йдеш вуличками які пахнуть тобою і твоїми жінками, твоїми і тими які могли б бути твоїми. Бо тільки в цьому є сенс, ні не в жінках, бо в жінках є тільки біль і радість перемоги і турбота і холодні пальці, і багато слів і теплі животики і груди і очі бо без очей ніяк і смішні носики і ще багато всього, а в вуличках і їх запахах. Вуличках які твої, або могли б бути твоїми.

Війна не за горами

Думаю ні для кого не секрет, що Крим у нас спробують анексувати найближчим часом. Чесно кажучи я його не сильно то і люблю, але йдуть вони всі в сраку, "This is Sparta!", і ми цю свою "спарту" будемо захищати.
А чи готові ви до війни, (скорше за все партизанської, так як регулярна армія в нас на рівні 1920 років...)? Що ви будете робити в разі військового конфлікту в Криму? Чи вмієте ви поводитися зі зброєю? Чи знаєте основи надання першої медичної допомоги?

P.S. Коменти "Ти што етава нікагда ні случітца" не приймаються...

Нездійсненні плани

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE













MicrosoftInternetExplorer4





























































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Як завше хочеться написати щось розумне і велике. Але в голову лізе якась хуїта. Хтів написати про унилість  Вінницької області, з її гнилими буряками, цукроварнями які найух нікому не потрібні і блядським Козятином, де народ дуріє від того що не хоче самовиразитися. Хотів сказати, що ми сама «непотрібна-нікому-область»,  до нас навіть не приїздять політики щоб поагітувати. А все тому що гірше за нас певно тільки Кіровоград, про який взагалі нічого ніхто не знає. (Я нещодавно довго згадував в якій області знаходиться місто Кіровоград). Але якось текст не склався.

Потім виникло бажання зробити репортаж про представників Коз-Року, з фотками, на кшталт, «блондина з пентаграмою на лобі», якого я сфотав на  останьому концерті в «Клітці». Але якось ліньки…

Ще я хотів зробити серію фоток під робочою назвою «Нічне не -життя Козятина»… І я сам не розумію якого хріна я те не роблю. Також  я не роблю:

• концерт про який домовився
• фотосесію для 5 підарасів
• фотоквест чи фотоконкурс
• власний сайт і сайт Прориву
• программу для тестування учнів для мами

і ще багато-багато-багато чого. Будь-ласка змустьте мене хоч щось зробити....

Висновок: Я хуйло!

А як пахнеш ти?

Чому всі блондинки пахнуть однаково? Га? От сьогодні я їхав в маршрутці і поруч зі мною сиділа блондинка. Вона пахла точнісінько так само як одна моя знайома (теж блондинка). Що це запах блонду? Ась?

P.S. Доречі брюнетки пахнуть краще і різноманітніше...