Холодний Яр

Сьогодні закінчив читати книгу Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр", про визвольні змагання 1917-1922 рр. на Чигиринщині. Не хочу ані розказувати про неї, ані агітувати до її читання. Хочу просто аби ви подивилися на фото...

Позоръ и порицание

Щойно подивився "Безславних виродків" Тарантіно. Дивно і смішно. Фільм просякнутий безсилою злобою. Ну як же ще можна помститися тому хто вбивав вас так довго? Тільки знявши фільм про те які ви кльові і як гарно і чудово ви вбиваєте Гітлера. Це підло. Так історію пишуть переможці, та все ж не варто так нею крутити. Хоча кому тут дивуватися, жидам що у своїй безсильній злобі зняли Безславний фільм? Так вони завжди так роблять. Гоноровим німцям, для яких пафос важливіше за все? Так їх уже не змінити. Дивуватися треба дяді Квентіну, від якого я чекав більшого ніж банальна наруга над вже давно зогнилим трупаком Адольфа.

Хочеться на все наплювати і зробити щось для себе...

"Жінка його мрії". Чиєї мрії вона тепер?

Читаю новину про Ульяненка і його книгу (повністю тут:http://ua.korrespondent.net/showbiz/1022679)

"....Сторони домовилися про те, що НЕК відкличе свій висновок, у якому експерти визнають роман Жінка його мрії порнографічним, а автор внесе літературні правки в текст книги.

За словами літературного агента, з тексту вилучені слова (зокрема, такі як кінчати та член) і змінено речення Він засунув їй палець в анус на Він ніжно вкусив її за вушко...."

Мда рівноцінна заміна...

День сьогодні - винос мозга.
Висновки зроблені за день:

1. Всі менеджери - підараси
2. 1С Прідпріятіє - унила подєлка клятих москалів спрямована на те, щоб расово-правильні українські програмісти не могли нормально працювати
3. Всі менеджери -підараси
4. Всі менеджери -підараси
5. ........

N. Всі менеджери -підараси

Криза середнього віку

Цікаво, що то зі мною робиться...

<Початок тексту для тих хто не лінується багато читати>
Бісить абсолютно все. Бісить робота, на якій деякі довбаки ніяк не можуть виправити свої помилки, а інші довбаки не можуть зрозуміти що я фізично не в стані запустити 10 проектів за тиждень, навіть якщо працюватиму 24 години на добу.
А ще бісить "діяльність поза-роботою" кілька років я успішно робив вигляд, що щось все таки роблю, аж тут (замучила совість\не стало шо тробити\таракани в голові побігли в іншу сторону\щось здохло в лісі) (необхідне підкреслити) і я взявся за старе. Знову почав ворушити старі рани, давити на когось щоб хтось щось робив, приставати до людей з якимись дурними завданнями. От питається навіщо? Мені ж це нічого не дасть, ні мені ні комусь іншому. Всесвітнього добра від моїх дій більше не стане, ніхто не стане кращим і не врятує всесвіт і я не зможу потім розказати дітям "а ваш тато колись...." То нахріна?
От Сашко, (в цьому місці я махаю йому рукою і кажу привіт Сашко) наприклад, правильно сказав, що він не зацікавлений в проектах в Козятині. І він таки добіса правильно сказав бо енергії на дії витрачається на порядок більше ніж отримується від результатів.
Але то все фігня, і я б радісно послав би все це до біса. Але! Є дещо що не дає мені спати ночами, дещо що мучить мене постійно де б я не знаходився. Це квінтесенція моїх думок за останній час, це результат безсонних ночей, це причина мого неспокою і бажання\не-бажання щось робити! Увага....фанфари....грають марші....солдати проходять повз трибуну на якій я виголошую промову....вони дають салют в повітря....все сіро.... бліді обличчя звернуті до мене...вони слухають...
Я не хочу щоб в "цьому місті" єдиними людьми які змогли щось організувати назавжди лишилися брати Валдаєви!
І якщо буде хоч маленька надія, що щось можна зробити, навіть не змінити, а просто спробувати змінити. І мені пофіг ваша думка і ваша позиція мені пофіг те що у вас нема грошей на мої ідеї і пофіг те що ви ще не окупили свій новий магазин, пофіг що ваша дівчина вам не дала і ви не можете через це домовитися за підсилювач, пофіг що ви не зацікавлені в своїй рекламі на туалетному папері поруч з фотками Оріону, і мені пофіг все навіть те що вам теж пофіг. На все це мені плювати.
І як співав клоун Коко разом з поросятком Персиком і Капітаном Крокусом
"... плюю, бо хочеться мені плювать!
- Мені плювать!!! І нам плювать!"
<\Кінець тексту для тих хто не лінується багато читати>

Дивно....людей не цікавить нічого. А те що цікавить проходить дуже швидко. Сьогодні вони рвуться в бій, а вже завтра канючать про втому і про те що хочуть додому до свого четвероногого друга - дивана, до телевізора і контакта... Дивні люди, ніякої ініціативності, ніякого бажання щось робити...

Вичитав на хабрі цікаву історію, вона все пояснює...(http://habrahabr.ru/blogs/arbeit/74193/)

Один работник зашел к барину и говорит:
— Барин! Почему ты мне платишь всего пять копеек, а Ивану всегда пять рублей?
Барин смотрит в окно и говорит:
— Вижу я, кто-то едет. Вроде бы сено мимо нас везут. Выйди-ка, посмотри.
Вышел работник. Зашел снова и говорит:
— Правда, барин. Вроде сено.
— А не знаешь откуда? Может, с Семеновских лугов?
— Не знаю.
— Сходи и узнай.
Пошел работник. Снова входит.
— Барин! Точно, с Семеновских.
— А не знаешь, сено первого или второго укоса?
— Не знаю.
— Так сходи, узнай!
Вышел работник. Возвращается снова.
— Барин! Первого укоса!
— А не знаешь, по чем?
— Не знаю.
— Так сходи, узнай.
Сходил. Вернулся и говорит:
— Барин! По пять рублей.
— А дешевле не отдают?
— Не знаю.
В этот момент входит Иван и говорит:
— Барин! Мимо везли сено с Семеновских лугов первого укоса. Просили по 5 рублей. Сторговались по 3 рубля за воз. Я их загнал во двор, и они там разгружают.
Барин обращается к первому работнику и говорит:
— Теперь ты понял, почему тебе платят 5 копеек, а Ивану 5 рублей?!

Минуле в кодуванні Koi

Інколи значення має лише минуле, те що ти робив колись казав колись чи писав колись. А колись я таки писав, недолуго і дивно, але як казав мій улюблений письменник: "я пишу щоб не збожеволіти від світу" (с). Давно хотів згадати і перечитати. Це не найкраще з того що я писав, але досить важливе...

За вікном капає дощ. І я сиджу і дивлюся в брудну шибку, дивлюсь на те як краплинки розбиваються об асфальт і падають… Десь чути шурхіт целофанового пакету і стук ручки відра об саме відро. До чого тут відро? Ні, просто. Атмосферність. Тут головне атмосферність, бо без неї зовсім ніяк.

Історія перша.

Одного дня я йшов полем, знаєте, зеленим таким полем з травичкою, коротенькою майже як на якомусь газоні. Але все ж це було поле. Здалеку поля здаються неймовірно гарними але коли підходиш ближче і опиняєшся в середині поля, бачиш його нутрощі, землю між травинками, бите скло яке хтось тут кинув, старі обгортки від морозива, і здавалося б звідки їм тут узятися, хто ж буде їсти морозиво на полі… Але поле, де опинився я, було зовсім не таким. Воно було ідеальним. Таким яким можуть бути тільки поля. Я йшов по ньому, дивився собі під ноги, а потім дивився на блакитне небо, а потім знову на землю, а потім навкруги. І мені було добре і спокійно, так ніби усе йде своєю чергою, так ніби саме так усе й задумувалося.

Історія друга.

Вона стояла поруч і дивилася на мене. Я теж дивився на неї. І мовчав. А що мені було говорити. Вона була найпрекрасніше, що я бачив у своєму житті, й тут немає чого додати. Просто все. Дивно, думав я, чого її очі такі гарні, дивно чого в них так багато всього хорошого? Може справа у її біленькому платтячку з червоними квіточками, чи може в довгому незаплетеному волоссі, чи може в цих смішних червоних черевичках. Не знаю. Чесно. Але очі в неї були справді дивні і гарні, а ще добрі, таких добрих очей я ніколи в світі не бачив.

Її губки почали ворушитися і мені здалося, що вона хоче щось казати. Але я був так зачарований її виглядом, що нічого не почув. Я узагалі чув лише шурхіт вітру в її волоссі, а ще кліпання її оченят. І все більше нічого. Навколо нас бігали якісь діти, вони щось малювали на асфальті кольоровою крейдою, махали руками і галасували. Але їх я не чув, лиш бачив краєм ока. А ми стояли з нею і дивилися одне на одного. Її губи ворушилися, але слів не було чутно. Вона посміхалася. Мені було тепло і приємно.

Тільки зараз я помітив, що поруч із нею лежить маленький іграшковий ведмедик… Я не встиг подумати, що він тут робить… Я нічого не встиг їй сказати, не встиг зупинити, не встиг прокричати, що вона найгарніше, що я бачив у своєму житті. Підійшла її мама, підняла ведмедика і взяла її за руку.

Молода жінка йшла, тримаючи за руку маленьку дівчинку у білому платтячку з червоними квіточками, дівчинка притискала до себе ведмедика і дивилася на мене…

Історія третя.

…

Епілог

Більше немає нічого. Більше немає в світі ніякого щастя. Тільки земля і діти.   

28 травня 11008 р.Д. 21:10  

Геніально

Щойно, дивився музичний канал, там внизу екрану періодично народ передає привіти, обмінюється повідомленнями і т.д. Одне повідомлення мене вразило до глибини  душі:
"Дєвчонкі до 12Л звонітє и пішитє, шлітє фото до 45 Кб ..." і номери телефонів. Ну хіба сучасні діти не геніальні!?

Гротеск - Поль Верлен

Ненавиджу поезію. Це унила хуїта. Неможливо переказати трьома рядками все і не треба намагатися. Всі вірші - дурня, а поети  - підараси. Але є один, люблю його вірші. І хоча він теж підарас, навіть більше ніж інші, але все ж...

GROTESQUES

He опасаясь ни лишений,

Ни утомленья, ни тоски,

Они дорогой приключений

Идут, в лохмотьях, но дерзки.

Мудрец казнит их речью ловкой,

Глупец становится в тупик,

Девицы дразнят их издевкой,

Мальчишки кажут им язык.

Конечно, жизнь их ядовита,

Они презренны и смешны,

Они напоминают чьи-то

Во тьме ночной дурные сны.

Гнусят! Над резкою гитарой

Блуждает вольная рука.

В их странных песнях ропот ярый,

По горней родине тоска;

В глазах то плачет, то смеется

Любовь, наскучившая  нам,

К тому, что вечно остается,

К давно почившим и к богам.

- Блуждайте ж, отдыха не зная,

Людьми отвергнутой толпой

У двери замкнутого рая,

Над грозной бездною морской.

С природой люди дружны стали,

Чтобы казнить вас поделом

За то, что, гордые в печали,

Идете с поднятым челом,

И вас, отмщая дерзновенных

Надежд высокомерный  пыл,

Встречает, на пути забвенных,

Природа схваткой грубых сил.

То зной сжигает ваше тело,

То холод в кости вам проник;

Горячка кровью овладела,

Терзает кожу вам тростник.

Все гонят вас с ожесточеньем,

А после смерти роковой

И волк посмотрит с отвращеньем

На труп холодный и худой.

 

Кладовище

"Готична музика. Хвороба вічності кличе на цвинтар. Утомлений спогляданням жовчі Сварог спить..."

 
"Маленька капличка з хрестом на куполі. З хреста виходить вісім стріл... це символ хаосу. Темна фігура у шкіряному плащі. Довге мокре волосся пристало до обличчя. Він бреде по старому кладовищі. Старі хрести похилилися. Нагробні каменюки давно попадали в багнюку."

"Тиша лякається і втікає. На ії місце приходять брати Валдаєви. Вони одягнуті і будьоновку. Будьоновка одна на двох. На грудях кожного – серп і молот. На сраці напис „Лєнін – форевер!”"

"...Наступає ніч. Темний морок покриває дерева і кущі. Видно лише іржаві хрести. Кладовище старе. Йому скоро помирати. Древні могили заросли бур‘яном. Бур‘ян не старий. Він просто високий. В своїх теплих обіймах він ховає розбиті могильні плити..."

"...До каплички приходить старий чекіст. Він загинув у 46-му при виконанні службових обов‘язків..." (Думаю в 46-му було тільки одне місце де можна було загинути "при виконанні" напевно він спіймав кулю з кріса, сподіваюсь він мучився)

 

Сьогодні мені сказали: "Ого, то ти не такий старий як я думала". Не найприємніша фраза, га? Чесно кажучи я задумався, а й дійсно… Мені вже не 18, далеко не 18 але на свій вік я себе теж не відчуваю. Ні я звісно думаю про всю ту хуїту про яку мають міркувати дорослі дядьки. Про те як заробити гроші, як прогодувати родину і все таке інше. Але крім того я займаюся всілякими інфантильними справами які ніяк не личать людині мого віку.

І я йшов сьогодні вночі додому відчуваючи мряку на обличчі, мою улюблену осіню мряку… і думав що напевно я таки десь провтикав, щось пропустив чи щось недоробив(або переробив). Щось обов’язково не так, якщо люди бачать мене старим, може я не з тими людьми спілкуюсь? Чи може я не такий як мав би бути? Про що треба думати коли тобі 23? Про що, блять, думати?

Майже Магнолія ТВ

Розшукується книга. Жива або мертва. В паперовому чи електронному вигляді. За достойну винагороду.

Хочете поспілкуватися?

Знайшов я такий цікавий сайт де можна створити віртуального персонажа і з ним поспілкуватися. Так як я цікавлюся різними системами "штучного інтелекту", то цей проект мене трохи зацікавив. База відповідей звісно не дуже підходить, але думаю зможу свого персонажа трохи навчити, спілкується він виключно москальською це теж проблема...
Але вже ж таки інколи смішно виходить...

Las Meninas

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE










































































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Фільм який більше ніж кіно. Звук який більше ніж музика. Дивні кадри, дивні звуки, дивні персонажі, відеоряд що переносить тебе спочатку на початок 19-го століття потім в альтернативну реальність в кінець 20-го, потім у мрії, потім у вирій, а потім узагалі до чорта на роги. І ти плутаєшся, зикраєш у різні боки, нюхаєш повітря шукаючи в ньому запах риби і нічого не розумієш. Це не просто кіно. Це набір архетипів, стереотипів, і ще якихось типів, які розбиваються, закручуються, ламаються, стукаються, звучать, гримлять і падають. Це неймовірне, дике порівняння гри на фортепіано і мастурбації, це брутальна ретроспектива відносин між членами родини, між уявними і реальними персонажами, що перетинаються в часі просторі і ще якісь лабуді у якої навіть назви нема, але ти явно відчуваєш її присмак у цьому фільмі, присмак риби…

Інколи в мене виникало враження що я єдина людина в залі якій фільм сподобався, інколи просто було відчуття, що я єдина людина в залі, а інколи просто що я єдина людина… Я неймовірно вдячний за руку, яка стискала мою руку і не дала мені загубитися у вирі цього фільму. Це дійсно те чого мені не вистачало у цьому житті.



 

Зі святом!

Слава Україні! Героям Слава!

Вафлі

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE













MicrosoftInternetExplorer4





























































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-language:EN-US;}

Сьогодні вранці їхав в Київ, в потязі почув геніальний діалог достойний пера Леся Подерев'янського.

-          Миколо Олексійовичу, хочете вафлі? Давайте я вам куплю чаю з вафлями. -          Ні, дякую, Степане Івановичу -          Та що ж ви, Миколо Олексійовичу, вкусні ж вафлі, осьо ми з Тетяною Пилипівною їмо. Тетяна Пилипівна правда каже шо вафлі шкідливі для здоров’я. -          Да? Шкідливі, а чому?
-          Ну вона каже що бачила передачу по телевізору, ну знаєте по тому оце каналі, так там казали шо в вафлях стільки всього є….

Inferno

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE













MicrosoftInternetExplorer4





























































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Так приємно згадувати те, що колись складало велику частину твого життя. Наприклад згадувати музику яку ти слухав колись. Дякую

mari4ka_mr

, за те що нагадала мені…

Київський вічно андеграундний колектив Inferno(http://inferno.com.ua). Їх музика одна з небагатьох речей, за які варто любити Київ.  Насолоджуйтеся…

Ну от скажіть що люди знайшли в тому Андруховичі? Га? Не розумію я... Якось руки в мене до нього не доходили, а тут думаю, дай почитаю те, від чого всі оточуючі давно і довго пясяють кип'ятком. Читав "12 обручів" і скажу вам чесно - це унила хуїта. Ся книга, це концентрат непов' язаних між собою шматочків, книга нудна від початку і до кінця, книга прогнощована на 50 сторінок вперед. Як? Як таке можна читати?! Або ще гірше як таке можна писати!?
І ця людина один із найвідоміших письменників сучасності!? Та той самий Дністровий в мільйон мільярдів разів кручє( )!
Не знаю, може Андрухович то просто не моє? Поясніть за що ви його любите? Бо ця людина викликала в мене тільки антипатію.

Нічні візії або Пост, що виправдовує назву блогу

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE










































































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Напевне найголовніше в житті це зберегти в собі радість і задоволення від поїдання життя навіть в той момент, коли це життя трахає тебе великим і товстим холодним прутнем. І все тому що більше  в житті немає нічого хорошого. Тільки радість. Тільки невимовна і незбагненна радість, яку ти щодня дістаєш з кишені вчорашніх, не зовсім свіжих, джинсів. І посміхаючись, надкушуєш. І ти йдеш вулицею, слухаєш якесь радіо, і похрін що дівчатка що йдуть на зустріч іронічно від тебе відвертаються, пофіг що мужики в своїх дорогим костюмах і дешевих автомобілях намагаються обляпати тебе водою калюж. Бо ти не просто так, не якесь дурне хуйло, що витрачає татові гроші, не тупа блонда, що смокче за  шмотки чи похід в клюб… А хто ти, ти й сам не знаєш. І від того твоє черстве серце наповнюється якимсь гірким і тягучим лайном від якого так бридко-добре, від якого хочеться блювати, випльовуючи на асфальт всю душу і розтираючи по обличчі холодну воду з під крану, якої ніколи немає там де ти блюєш і де вона тобі найбільше потрібна. А ще хочеться щось робити, а потім не робити нічого, просто лежати і дивитися в стелю і слухати музику, слухати плейліст  який для тебе склав хтось інший, навіть не для тебе я взагалі невідомо для кого. Бо він сидить там в своїй студії і каже щось у мікрофон чужою для тебе мовою, але каже зрозумілі для тебе слова, каже їх звуками гітар і барабанів, крикливими і сильними голосами зі смаком гірського каміння. Але нахуй ті барабани, бо сенс життя точно не в барабанах, і не в тому що тобі лінь щось робити, ходити чи стояти. Сенс в гарних жіночих стегнах, і ногах затятих в чорні черевички, а же в черешнях на яскравому сонці які ти чавиш своїми губами, так так, саме губами і ні чим іншим. Ось у чому сенс… і ти розумієш це, коли йдеш вогким і тісним місцем, йдеш вуличками які пахнуть тобою і твоїми жінками, твоїми і тими які могли б бути твоїми. Бо тільки в цьому є сенс, ні не в жінках, бо в жінках є тільки біль і радість перемоги і турбота і холодні пальці, і багато слів і теплі животики і груди і очі бо без очей ніяк і смішні носики і ще багато всього, а в вуличках і їх запахах. Вуличках які твої, або могли б бути твоїми.

Війна не за горами

Думаю ні для кого не секрет, що Крим у нас спробують анексувати найближчим часом. Чесно кажучи я його не сильно то і люблю, але йдуть вони всі в сраку, "This is Sparta!", і ми цю свою "спарту" будемо захищати.
А чи готові ви до війни, (скорше за все партизанської, так як регулярна армія в нас на рівні 1920 років...)? Що ви будете робити в разі військового конфлікту в Криму? Чи вмієте ви поводитися зі зброєю? Чи знаєте основи надання першої медичної допомоги?

P.S. Коменти "Ти што етава нікагда ні случітца" не приймаються...

Нездійсненні плани

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE













MicrosoftInternetExplorer4





























































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Як завше хочеться написати щось розумне і велике. Але в голову лізе якась хуїта. Хтів написати про унилість  Вінницької області, з її гнилими буряками, цукроварнями які найух нікому не потрібні і блядським Козятином, де народ дуріє від того що не хоче самовиразитися. Хотів сказати, що ми сама «непотрібна-нікому-область»,  до нас навіть не приїздять політики щоб поагітувати. А все тому що гірше за нас певно тільки Кіровоград, про який взагалі нічого ніхто не знає. (Я нещодавно довго згадував в якій області знаходиться місто Кіровоград). Але якось текст не склався.

Потім виникло бажання зробити репортаж про представників Коз-Року, з фотками, на кшталт, «блондина з пентаграмою на лобі», якого я сфотав на  останьому концерті в «Клітці». Але якось ліньки…

Ще я хотів зробити серію фоток під робочою назвою «Нічне не -життя Козятина»… І я сам не розумію якого хріна я те не роблю. Також  я не роблю:

• концерт про який домовився
• фотосесію для 5 підарасів
• фотоквест чи фотоконкурс
• власний сайт і сайт Прориву
• программу для тестування учнів для мами

і ще багато-багато-багато чого. Будь-ласка змустьте мене хоч щось зробити....

Висновок: Я хуйло!

А як пахнеш ти?

Чому всі блондинки пахнуть однаково? Га? От сьогодні я їхав в маршрутці і поруч зі мною сиділа блондинка. Вона пахла точнісінько так само як одна моя знайома (теж блондинка). Що це запах блонду? Ась?

P.S. Доречі брюнетки пахнуть краще і різноманітніше...

Світ складається з унилої хуїти, чуть більше ніж повністю. І сьогоднішній день яскраве тому підтвердження. Щось ручки чешуться почати щось міняти в своєму житті. Знаю кому це не сподобається....але до біса... Це моє грьобане життя, і я роблю з ним що хочу!

Вихідні...

Міністерство освіти і науки України

Фототвір на тему:
"Як я провів вихідні"

Виконав: Velimyr

Київ 2009
 

Все почалося з "неба на пательні":


Потім був Андріївський, Гора, і Ідол Перуна:


Потім прогулянка з Світланкою і смачні бутерброди на бульварі Шевченка, годування голубів і дивних хлопець у якого з одного боку голови було довге волосся, а з іншого коротке:


Потім ми дочалапали до Ботанічного Саду:


І в Саду знайшли якісь дивні червонясті ягідки, куштувати які було стрьомно:


Одним словом, мені було добре, гарно і по осінньому. Вихідні в Києві можуть також бути приємними, якщо є люди які їх такими зроблять.

Хелп!

Не знаю що написати в розділ "Про себе" в профілі ЖЖ. Допоможіть, люди добрі! Схарактеризуйте мене перед лицем жж...

Рок-Козятин - мекка Українського року...

Не міг не втриматися, аби не вліпити в ЖЖ такий чудєсний банер:


Для тих хто не в курсі, РК - моє улюблене дєтіще! Сенс мого життя, моє щастя і горе, моя радість і мій сум. РК - це те на що я витратив не один рік свого нікчемного життя. Це те, що, я сподіваюсь, лишиться в цьому світі після мене...

Чудєсноє рядом

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE













MicrosoftInternetExplorer4





























































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

До клясу 11-го ми навіть не спілкувалися практично, хоча навчалися на одному курсі ліцею. Чи то я був зайнятий іншим, чи то просто не склалося... Коротше хз... Але потім ми разом почали їздити на підготовчі курси в КПІ (куди до речі разом і не вступили) і якось так сталося, щосуботи ми їздили холодними вранішніми тягами в київ, жували бутерброди з ковбасою, співали в потязі Арію, пили пиво на плацу біля КПІ і разом ходили в Core. Так з'явилася міцна чоловіча дружба.
Пройшло багато часу, ми вчилися в одному вузі, випили разом нємєряно Бердичівського пива, разом побували на тій таки Арії....

Але це не головне. Найголовніше те що в один прекрасний день ми теж разом побували на концерті. Тільки я сидів у залі, а він на сцені. Сталася ся подія кілька років назад, але я й досі з гордістю говорю, що особисто знаю барабанщика "Тінь Сонця"! Але не про них зараз мова. А про те, що мій давній приятель Вовчик Хаврук бере участь у ще одному цікавому (як на мене) проекті, і саме тому осьо нате вам слухайте і дивуйтеся:

Технорелігія

Питання релігії завжди були для мене важливими і хвилюючим. Я намагався слідувати принципам Ніцше в цьому питанні «якщо ти хочеш щось зрозуміти, постав це під сумнів…». Прочитав, поставив, не зрозумів. Ну от взагалі не зрозумів і не сприйняв, не моє це, не рідне моєму серцю. Але мова зараз не про те. 

Факт: «Будь-яка сучасна релігія не здатна задовольнити потреби сучасної людини»

На сьогодні в світі не існує жодної релігійної течії, жодного віросповідання, яке б «дивилося в майбутнє». Сьогодні казки про «непорочне зачаття» звучать дешево і попсово, а історії про ходіння по воді і зцілення хворих, то взагалі банальне шарлатанство. Або ще краще, 40 цнотливих дівчаток в раю, ну це ж взагалі смішно! Це ж просто ні в які ворота не лізе. Але ж людина і досі тримається за ці застарілі істини, за десять заповідей, які вже давно перестали буди чимсь важливим, за незрозумілі ритуали як то посвята пасочок і яєчок .

Довідка: (Християни, ви взагалі знаєте, що символізує ваша пасочка є яєчками? Ні? Це звичайнісінький фалічний символ, а-ля символ достатку, і коли ви їсте паску – ви їсте …. А коли чокаєтесь яєчками … так, ви чокаєтесь яєчками. )

Як на мене релігії як програмні продукти (так я плавно підводжу вас до основної теми), якими би хорошими вони не були але їх треба постійно оновлювати. Має бути постійний розвиток і зміни, бо якщо їх не робити, програма, якою б хорошою вона не була, таки опиниться на звалищі історії. 

Висновки: «Необхідно оновлювати і переписувати існуючі релігії, або, що навіть краще, на базі існуючих створювати нові»

Я довго думав, не спав ночами, все міркував… Спочатку подумалося, що непоганою основою для нової релігії могло б стати «реформоване-язичництво» до я кого я особисто прийшов. (в цьому місці всі християни-читачі мого ЖЖ мають подавитися кавою, чи вилити гарячий чай собі на коліна від несподіванки). Адже язичництво має серйозне історично-міфологічне підґрунтя, його треба тільки трохи оновити і все.

Але все ж таки ні. Технорелігія, ось те що нам потрібно! Сьогодні більшість з нас не знає як працюють складні і дивні машини що нас оточують. Нікого не цікавить яким чином комп’ютер обраховує інтеграли і факторіали, чи яким чином він показує відео. Для більшості з нас це якась містика, чудо. А ті люди що в цьому розбираються стають міфічними персонажами. Адміни, що підіймають сервери биттям в бубен і трусінням над ним засушеною заячою лапкою, програмісти які зміною однієї стрічки коду перетворюють мікрохвильову піч на випромінювач альфа-частинок, для людей непросвітлених це не люди, це ІТ-нечисть. То чому б не оформити у вигляді релігії, те що вже давно виходить за рамки нашого розуміння. Адже це так по-людськи вірити в те що ти не розумієш. Якщо ми віримо в те, що після смерті попадемо в рай, то чому б не вірити в те що якщо освятити комп’ютер технічним спиртом він стане працювати краще!? 
Думаю той хто почне говорити про це першим і стане Великим Пророком, сином бога, чи ще кимсь. А так як мої плани дуже амбіційні тому почну я! Почну з простого. 

10 новітніх заповідей:
1. Не знай Богів крім могутнього ТехноБога і пророка його IBM PC
2. Не твори собі власних мов програмування, Бо ТехноБог покарає тебе і дітей твоїх до 5-го коліна і не будуть компілюватися у вас програми
3. Пам’ятай про 256-й день в році, святкуй і шануй його як День Святого Програміста
4. Не викликай системного адміністратора даремно, не називай його ім’я всує.
5. Шануй процесор свій і материнську плату
6. Не вбивай процеси в системному треї
7. Не чини перелюбу з іншими операційними системами
8. Не плати за програмні продукти, краще качай кряки
9. Не свідчи неправдиво на програми перед лицем тех. - підтримки 
10. Не зажадай ані комп’ютера, ані програми, ані початкового коду ближнього свого

Молитва великому Word-у

О, великий Word, єже на вінчестері
Да святиться піктограма твоя,
Да буде ярлик твій як на робочому столі
Так і в меню пуск! 

І наостанок запам’ятайте: «Нема бога крім Програмування і Велімир пророк його»

Хуйня якась а не життя. Сьогодні на Вокзалі закрили Макдональдс. Підараси! Отак тупо взяли і закрили нікого не попередивши. Просто, коли я підійшов до дверей насуплений охоронець сказав
-Нє работам! 
-Шо, взагалі, - здивувався я
-Взагалі.
І вже потім я помітив що якісь штемпи демонтують рекламні вивіски Макдональдса. Отак просто, без попередження. Як висновок я лишився голодний. (впер правда два пиріжка якими мене пригостили менеджери, але цього мало)
Я ж ходив туди тільки раз на тиждень, в понеділок, і купляв три чізбургери, три, курва, чізбургери і шо тепер? Що я буду їсти по понеділкам?! 

So Real....

Love let me sleep tonight on your couch
and remember the smell of the fabric
of your simple city dress
oh.. that was so real....



...when i think more than i want to think
do things i never should do
i drink much more that i ought to drink
because i brings me back you

Це вам не цюцьки-пецьки, це вища школа! (с)

В купі унилого гімна нецікавого програмного коду, який мені доводиться щодня писати на роботі, я сьогодні знайшов цікаву задачку на опнимальне рішення якої потратив трохи часу. Суть задачі в наступному: В ряді з натуральних чисел більше нуля треба віднайти елемент наступний після відсутнього елементу.

 

Приклад:
Є ряд 1,2,3,4,5,7,10
Відповідь буде: 6

Задача ніби проста але щоб її вирішити довелося написати аж отакий код:
 

public int FindOperatorNumber()
        {
            try
            {
                System.Data.SqlClient.SqlDataReader ReadDate;
                List<int> OperNumbers = new List<int>();
                ReadDate = Functions.ExecuteQuery("select distinct oper_num from Operators order by oper_num", Functions.CreateConnectionString(Functions.ReadSettingsParam("Main_Server", "Name"), Functions.ReadSettingsParam("Main_Server", "Base"), Functions.ReadSettingsParam("Main_Server", "User"), Functions.ReadSettingsParam("Main_Server", "Password")));
                while (ReadDate.Read())
                {
                    if (Convert.ToInt32(ReadDate["oper_num"].ToString()) > 0)
                    {
                        OperNumbers.Add(Convert.ToInt32(ReadDate["oper_num"].ToString()));
                    }
                }
                Boolean Flag=false;
                int MinNumber = 1;
                int ListCount = OperNumbers.Count;
                while (Flag == false)
                {
                    for (int I = MinNumber-1; (I < ListCount - 1); I++)
                    {
                        if (OperNumbers[I] == MinNumber)
                        {
                            Flag = false;
                            break;
                        }
                        else
                        {
                            Flag = true;
                        }
                    }
                    if (Flag == false)
                    {
                        if (MinNumber != OperNumbers[ListCount - 1])
                        {
                            MinNumber = MinNumber + 1;
                        }
                        else
                        {
                            MinNumber = OperNumbers[ListCount - 1];
                            Flag = true;
                        }
                    }
                    else
                    {
                        if (MinNumber == OperNumbers[ListCount - 1])
                        {
                            MinNumber = ++MinNumber;
                        }
                    }
                }
                return MinNumber;
               
            }
            catch (Exception err)
            {
                Functions.WriteToLog(err.ToString(), "Normal");
                return -1;
            }
        }

Дико хочу спати! Не спав майже всю ніч, а ще половину попередньої... А мені ще весь день працювати... І кава не допомагає...Який, млять мудак робить таку погану каву... Вже третя чашка, а мені так само хочеться спати... І взагалі...яка сволота придумала три крапки.... Блін дайте поспати...будь-ласка.....

Осінь, нарешті я дожив, дочекався, дотягнув до неї...  Дякую всім хто мені в цьому допомагав, хто мене підтримував і оберігав, хто прикладав свої холодні пальці до мого розпеченого мозку. Дякую Сашкові і Максу за поїздку в Червоне, дякую Ані за викликання духів на площі, дякую моїй китайській подрузі Май-ло за те, що вона допомогла мені жертвуючи собою. А ще дякую

bila_kishka

 за прогулянку по Києву, дякую

pogany_zonda

 просто за те що вона є (хоча я на неї і ображаюсь...), дякую  за те що допоміг мені витримати двох вищевказаних людей (коли ви разом ви навіжені!)))  ), також дякую Дагеру за допомогу з сайтом (без тебе я б не справився). Просто велетенське дякую Кіані, за прогулянки по Боричевому, за розмови про все на світі і про фотографування, а також за її чудові і гарні очі.
Також не забуду подякувати Францу Кафці за його "Замок", Дейву Мастейну і всьому гурту "Megadeath" за "A Toute Le Monde" і ваще. А також Фрідріху Ніцше за "Manfred Meditation", Шопенгауеру за його прізвище при одній згадці про яке дівчатка починають вважати тебе дуже розумним. Також дякую моєму коту, який в найтяжчі моменти просто підходив лягав поруч і дивився в очі.

Порнографія у вас в голові!

Normal
0




false
false
false

RU
X-NONE
X-NONE













MicrosoftInternetExplorer4





























































































































































/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:"Обычная таблица";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:"Times New Roman";
mso-fareast-theme-font:minor-fareast;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Вчора закінчив читати книгу Олеся Ульяненка, заборонену Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі, "Жінка його мрії". А десь за місяць до цього, прочитав "Серафиму", того ж автора, видану "Нора Друк"-ом. І от в мене просте питання. "Серафима", з описом як 15-тирічна баришня каже своєму "кавалерові"  баризі у придорожньому готелі: "Ні тільки в зад, якщо хочеш, а нє то я пішла", або сідає на металевий прут, аби не народжувати, це блять можна надрукувати! А от "Жінка його мрії", де найгостріший поворот сюжету це злягання капітана міліції з мальчіком-геєм  - це вже порнографія, від якої українців треба захищати!

Обидві книги достойні уваги, хоча нерви для їх читання треба мати міцні.

(Невідома панянка тримає примірник вилученої книги)

Ніцше, такий Ніцше

В цьому житті не так багато людей яких я поважаю, перед якими я схиляюсь. Але цілком заслужено одним із таких є Фрідріх Ніцше (Friedrich Nietzsche). Більшості він відомий виключно як філософ, але десь два роки назад я відкрив для себе Ніцше-композитора, хочу поділитися з вами його чудовою музикою. Композиція називається "Manfred Meditation" слухайте і дивуйтеся:

Тьома ти кам'яний дов***об!

Сидів щойно читав ЖЖ Тьоми Лєбєдєва, який яраз тусується на машині по Україні в "етнаграфіческай ікспідіциі". Піздєц, як можна бути таким довбаком!? ЧСВ в нього просто зашкалює!  Дурні і тупі пости перемішані з власними враженнями, проціджені через національний російський пиздуватизм - це просто щось.  Але мені трохи його шкода бо бути таким довобойобом певно таки важко.
Зрозумів я одне, неможливо зрозуміти Україну, проїхавшись по ній на машині.

Карпати

<!--
/* Font Definitions */
@font-face
{font-family:"Cambria Math";
panose-1:2 4 5 3 5 4 6 3 2 4;
mso-font-charset:1;
mso-generic-font-family:roman;
mso-font-format:other;
mso-font-pitch:variable;
mso-font-signature:0 0 0 0 0 0;}
@font-face
{font-family:Calibri;
panose-1:2 15 5 2 2 2 4 3 2 4;
mso-font-charset:204;
mso-generic-font-family:swiss;
mso-font-pitch:variable;
mso-font-signature:-1610611985 1073750139 0 0 159 0;}
/* Style Definitions */
p.MsoNormal, li.MsoNormal, div.MsoNormal
{mso-style-unhide:no;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
margin-top:0cm;
margin-right:0cm;
margin-bottom:10.0pt;
margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:Calibri;
mso-fareast-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-bidi-font-family:"Times New Roman";
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;
mso-fareast-language:EN-US;}
.MsoChpDefault
{mso-style-type:export-only;
mso-default-props:yes;
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:Calibri;
mso-fareast-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-bidi-font-family:"Times New Roman";
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;
mso-fareast-language:EN-US;}
.MsoPapDefault
{mso-style-type:export-only;
margin-bottom:10.0pt;
line-height:115%;}
@page Section1
{size:595.3pt 841.9pt;
margin:2.0cm 42.5pt 2.0cm 3.0cm;
mso-header-margin:35.4pt;
mso-footer-margin:35.4pt;
mso-paper-source:0;}
div.Section1
{page:Section1;}
-->

Гори. Вони завжди були для мене символом чогось правдивого і автентичного. Мене завжди тягне в гори. Нізащо і ні на що їх не проміняю. Бо завжди в горах, всі туристи щиро вітаються як давні знайомі, бо Карпати єдине місце де москалі намагаються говорити з тобою українською, бо це єдине місце на Землі, де засинаючи можна почути як вівчарі сопілкою закликають стадо овець…

А ще тут можна прокинутися вночі від того що якийсь кінь їсть твої огірки, які ти забув скласти в рюкзак, можна побачити як колишеться ранковий туман на полонині, можна почути як плачуть бідні дівчатка що тягнуть вгору важкі рюкзаки. А найголовніше тут можна знайти відповіді на усі питання, що тебе цікавлять.

До чого це я все кажу? Люблю я Карпати!




Для тих кому мало: Ще фотки

Жити за поконом дідів-прадідів

Вчора їздив з татом на землі які колись належали моєму прадіду Тимофію, до того часу як підараси в будьоновках не прийшли і не забрали все. Кажуть Тимофій поїхав на тракторі в ліс (так тоді у нього був трактор, можете собі уявити який він був господар) і закопав його, аби не віддавати в колгосп. Прадіда змусилили віддати все, його забрали у в'язницю і тримали там три місяці, коли він вийшов і повернувся додому, здоров'я було підірване і за тиждень він помер. Мій дід пів життя жив в землянці, там народився старший брат мого тата... Це відповідь на питання чому я нинавиджу комунастів.
Сьогодні на місці де була садиба моїх предків росте кукурудза. Реєституції землі в нас немає, але якщо колись таки буде... я буду володіти добрим шматом землі.



А ще коли їхали назад потрапили в село Мшанець, і дивилися там на зруйнований панський маєток. Маєток розграбували і винесли все що могли. Останнім продали піаніно 17-го століття, об який місцеві алкаші відкривали пиво.

Let відпустка begin!

Сьогодні в мене останній робочий день. Завтра починається відпустка, така очікувана і бажана. Але питання тільки в тому як я її проведу, вдома біля компа аж ніяк не хочеться, та от поїздка в Крим в гори накрилася, нема з ким поїхати в Меджибіш чи в Червоноград. Короче в кожного свої плани свої поїздки і ніхто нікуди не хоче. Може реалізувати свою давню їдею про тижневу пішу мандрівну куди-очі-бачать?
Як назло коли в мене почалася відпустка, закінчилися всі фестивалі які можна було б відвідати. От де справедливість, га?

Писати чи не писати? От в чому питання...

Оце сиджу я на роботі, перечитую свій останній опус і в голову наче 18-ти міліметрова куля влітає думка. Блін мені хочеться попрацювати журналістом. Ні, не просто пописати для себе, то я й так цілком успішно роблю. А саме попрацювати... тобто з цілком реальними людьми за цілком реальні гроші. Звісно кидати основну роботу я не буду, але журналіст-фрілансер було б саме воно. Є правда одна промлєма...хм я б би то сказати....я ненавиджу розділові знаки, орфографію і пунктуації. Я ставлю коми де мені захочеться, тире і двокрапки там де треба і там де не треба, бо я б***я автор цієї купи тексту, я її бог і творець, її вища сутність і коми там стоять саме там де я того хочу. От цікаво комусь треба такі журналісти?

Хелло Бен, ай нід йор хелп!

Друззя! Потрібна ваша допомога! Мені конче необхідно зробити симпатичний заголовок до сайту! Шаблончик готовий, але моїх знань в фотошопі не вистачає для того щоб намалювати щось хороше. Варіантів може бути море але основа має лишатися незмінною (основа нижче) в такому розімірі як є. Потрібно написати гарно заголовок сайту "Рок-Козятин" (найкращим варіантом було б вліпити туди старий логотип), а також можливо якусь гарну гітарку. Коротше кажучи, якщо в когось є бажаня зайнятися сексом з фотошопом та й просто зробити добру справу - буду дуже вдячний!

Sabbath Bloody Sabbath

<!--
/* Font Definitions */
@font-face
{font-family:"Cambria Math";
panose-1:2 4 5 3 5 4 6 3 2 4;
mso-font-charset:1;
mso-generic-font-family:roman;
mso-font-format:other;
mso-font-pitch:variable;
mso-font-signature:0 0 0 0 0 0;}
@font-face
{font-family:Calibri;
panose-1:2 15 5 2 2 2 4 3 2 4;
mso-font-charset:204;
mso-generic-font-family:swiss;
mso-font-pitch:variable;
mso-font-signature:-1610611985 1073750139 0 0 159 0;}
/* Style Definitions */
p.MsoNormal, li.MsoNormal, div.MsoNormal
{mso-style-unhide:no;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:"";
margin-top:0cm;
margin-right:0cm;
margin-bottom:10.0pt;
margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:Calibri;
mso-fareast-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-bidi-font-family:"Times New Roman";
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;
mso-fareast-language:EN-US;}
.MsoChpDefault
{mso-style-type:export-only;
mso-default-props:yes;
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-font-family:Calibri;
mso-fareast-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-bidi-font-family:"Times New Roman";
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;
mso-fareast-language:EN-US;}
.MsoPapDefault
{mso-style-type:export-only;
margin-bottom:10.0pt;
line-height:115%;}
@page Section1
{size:595.3pt 841.9pt;
margin:2.0cm 42.5pt 2.0cm 3.0cm;
mso-header-margin:35.4pt;
mso-footer-margin:35.4pt;
mso-paper-source:0;}
div.Section1
{page:Section1;}
-->

Перериваючи цикл хуйні в ЖЖ, постів в ЖЖ про моє униле життя, хочу розказати про щось, від чого я дико і довго оргазмую на протязі останніх кількох років.

Це не дівчата, не пляшка Джека Деніелса, не чергова викопана мною з землі залізяка. Це Black Sabbath, колектив який в далекому 1970-му почав грати настільки незвичну музику, що всі довго пісяли від неї у штанці. Чомусь дуже хочеться відродити атмосферу тих часів, далеких 70-х, моли мене й в проекті не було, а мої батьки пішки під стіл ходили. Не знаю як я то зробити але обов’язково придумаю, може вечірка в стилі «рок 70-х», з бухлом, кокаїном і шлюхами, вусами на обличчі, обтягуючими штанами і шкірянками, а може фото сесія на ту ж тему. А поки що кілька фот і кілька відєо. Так би мовити для розігріву.

Доречі. Хм, про то певно не варто писати в ЖЖ та все ж….хтось знає де в Києві можна купити трохи сніжка, бо без нього атмосфера буде явно неповна?
Одна з моїх найулюбленіших пісень:



І ще одна: