Ні я не стою за крок від безодні, я вже давно розчарувався у таких пафосних вчинках, вони абсолютно нічого не дають, окрім якоїсь збоченої внутрішньої сатисфакції. Просто відчуваю, що стою десь біля неї і холодний, колючий вітер огортає мене з усіх боків. Хоча ні, не так... Я стою під струменем гарячої води, вологі краплинки стікають голим тілом і зникають десь в землі під моїми ногами, я ловлю губами ці краплі, намагаючись якось їх затримати. Але чого ж тоді так боляче січе мене холодний вітер?
Я стою десь понад прірвою, достатньо далеко, аби не видатися інфантильним, і на моє нещасне роздягнене тіло б'є струмінь гарячої води, проте навколо замерзла льодяна пустеля, депресивний пейзаж. Північний вітер відриває шматки моєї плоті і єдиний спосіб від нього вберегтися це підставляти обпечені укусами частини під гарячу воду. Мої м'язи від цього тепла стають зовсім безсилими, стає важко підняти руку чи подивитися на сіре небо. Так і стою, з мотузяними руками які б'ються об тіло при русі, з заслабкою шиєю, аби дивитися в очі небу, з головою у яку зсередини вдаряється безумство.
Ловлю краплини гарячої води губами, намагаючись хоч якось їх затримати... але де там, все колись закінчується і гаряча вода над прірвою теж.
Немає коментарів:
Дописати коментар